І тільки мов козацький гомін
Ту ніч в саду рибалка чув
Та в ранцї слїд на лузї був,
Що по росї скакали конї…
Не тільки парубоцький чорний,
Закручований ус моторний
Чарує молодих дївчат,
А де-коли й старого взгляд,
Що дивиться, мов сич з-під стріхи,
Давно забувши жарти й сміхи,
Знаходить не дївчину — клад.
Не знаю, як робилось теє,
А швидко вже й до Кочубея
Такая звісточка дійшла,
Що, позабувши Бога й сором,
Його дочка в гетманський хором
Як полюбовниця ввійшла…
Що тут робить? І батько, й мати
Соромляються вийти з хати,
Не слухають, що каже люд.
Да як хрещених обмануть?
Тодї усїм, бач, стало явно,
Чого збентежила так марно
Вона веселість лїт своїх;
Чого тихенько все зітхала
Й на залицяння молодих
Забаскаличившись мовчала;
Чого в беседи за столом
Вона все слухала гетьмана,
Коли горілка шумовала
І чарка повнилась вином;
