Встає, з світлиці виповзає
І шамотить у темний сад.
Давно вже сонечно зайшло
За гору, ген по той бік річки;
Ущухнув гомін; дав Бог нічку;
На двори тихо все було.
Мазепа вибився із моці,
В душі ж Мазепи щось страшне,
Зла думка думку злу жене;
Йому здається — зірки ночі,
Мов Бога праведного очі,
На його карою глядять,
Й тополі, ростучи у ряд,
Тиняючися головами,
Про його де-що шепотять
Недовідомими річами.
І літня ніч йому душна,
Буцім підземная тюрма.
Помалу небо занімалось
І край його почервонів;
Все ворушилось, все рушалось,
І ліс і степ заблискотів;
Уже й пташки защебетали,
Година вранішня настала,
Хрещений люд загомонів.
Маруся ранком ще куняла.
Крізь сон вона не розібрала,
А чула — не одна була:
Ії за ногу щось будило,
Вона очиці підвела
І знов, зажмурившись, закрила,
Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/35
Ця сторінка вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f7/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD._%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%2C_1906%29.djvu/page35-1024px-%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD._%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%2C_1906%29.djvu.jpg)