Ця сторінка вичитана
Бо світ зовсім їх засновав.
З-просонок дівка потягнулась,
До-долу з неї килим зпав.
«Це ти, Мазепо?» і жахнулась:
Другу їй мову хтось казав,
Роскрила карі оченята —
Здається, перед нею мати!
«Хто це такий?»
МАТИ.
Мовчи, мовчи!Не зкампути нас: я вночі
Сюди прошилась, ніби муха,
Тебе щоб тільки ублагать,
Щоб у гетьмана одволать
Смерть батькові. Ой, доню, слухай!
Зрятуй його!
МАРУСЯ.
Що? батько… як?Якая смерть?
МАТИ.
Хіба не чула?Хіба ж це ліс, або байрак?
Ти, бачу, нас зовсім забула!
Ще між народом ти живеш,
А не де-небудь серед степу…
Катують батька — ти зовеш
До себе гаспида Мазепу!
Біжи мерщій, моли його,
Щоб одпустив отця твого.
Очумайсь дочко, пізно буде!
