Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/46

Ізвикши з-малку побивати,
Знай лізуть шведи на гармати;
Мов вихорь конниця летить;
Піхота швендяє за нею.
Все поле як огнем горить;
Не чуть ничого за різнею:
Скрізь гвалт, зик, галас, скрізь гремить.
Аж ос — куди нам лучше стало!
То там, то там втікає враг;
У суточки дав Розен драла,
Іздавсь сердега Шлипенбах.
Синєкаптанників здавили;
Багацько склизло їх значків.
Сам Бог дав москалеві сили,
І їх царя і праве діло
Святий з небес благословив.

Меж військом моцно щось гукає —
Почули річь царя Петра:
„За діло, з Богом!“ Із шатра
Він сам з боярством вихожає,
Мов матка з роєм вилітає.
Цареві підвели коня.
Він сів. Кінь огирем гарцює,
Стриба, на взаводи басує,
Кача в середину огня.
Уже обіди. Сонце гріє.
Ущухла трохі гуркотня.
Не де козак зачервоніє…
Нема нї диму нї огня.
Агу! все поле заревіло: