Скрізь обзивалося „ура!“
Повки побачили Петра.
За ним бояре копотіли,
Чоло Москви, один в один:
І Шеремет'єв благородний,
І Брюс, і Боур, і Репнин
Ген перед шведами своїми
Карл із носилок виглядав;
Він лупав, мов сова, очима,
І щось пильненько сумовав.
Не залюбів небіжчик кулі.
Його що вранці підоцькнули…
Рукою мовчки він кивнув
І на Петра повки пужнув.
Зійшлося військо знов на полі;
Трещять, бряжчять шаблюки голі,
Грім із гармат заклекотів,
З гвинтівок кулі засвистіли,
Заржали коні, захропіли.
Уручь схопилися повки,
Москаль, і швед і козаки.
Як дрова народ там кришили,
Шпигали під боки штики,
Меж людом ядра заскакали;
Від крови людської шкварчали;
Кругом ревіло та гуло.
Прямеє пекло там було!
Усе староство військовеє
Як мога на поле глядить.
Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/47
Ця сторінка вичитана
![](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f7/%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD._%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%2C_1906%29.djvu/page47-1024px-%D0%93%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_%D0%84%D0%B2%D0%B3%D0%B5%D0%BD._%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8_%28%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%2C_1906%29.djvu.jpg)