Перейти до вмісту

Сторінка:Гребінка Євген. Українські твори (Київ, 1906).djvu/83

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Вертѝться, джеркотить, по дереву скака —
Оце то Соловей!

ДЯДЬКО.
 Це — навісна синиця!…
 

 

 І довго так небіж дурненький
Між птицями знаходив Солов'я;
 А Соловей собі сіренький
Над ним співав, сховавшись між гілля.
 1833 р.

 

 
XXVI.
 
ДЯДЬКО НА ДЗВІНИЦІ.

 Ізліз мій дядько на дзвіницю
 Та знай гука: „Оце комедія яка!
Всі люде на землі — мов ті перепелиці:
Здається більший з них не більше п'ятака.
 Гай, гай! які ж вони дрібненькі!
Так ось коли я їх, як треба, розібрав!
А мимо йду̀чи, хтось на дядька показав
 Та, далебі, мене спитав:
„Що то таке — чи щур, чи горобець маленький?“
 1840 р.

 

 
XXVII.
 
ХЛОПЦІ.

 Учора я дививсь, як хлопці
 Гуляли на толоці:
Здається, крам там продавав один,