Ця сторінка вичитана
Вертѝться, джеркотить, по дереву скака — ДЯДЬКО. Це — навісна синиця!…
І довго так небіж дурненький |
XXVI.
ДЯДЬКО НА ДЗВІНИЦІ.
Ізліз мій дядько на дзвіницю
Та знай гука: „Оце комедія яка!
Всі люде на землі — мов ті перепелиці:
Здається більший з них не більше п'ятака.
Гай, гай! які ж вони дрібненькі!
Так ось коли я їх, як треба, розібрав!
А мимо йду̀чи, хтось на дядька показав
Та, далебі, мене спитав:
„Що то таке — чи щур, чи горобець маленький?“
1840 р.
XXVII.
ХЛОПЦІ. Учора я дививсь, як хлопці |