Сторінка:Гришко В., Базілевський М., Ковалів П. Вячеслав Липинський і його творчість (1961).djvu/26

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

робітників, хліборобів, промисловців, фінансістів, інтеліґентів, військовиків, духовників в національну органічну цілість, як тривалу підставу існування Української Держави. В цей спосіб Липинський перевів русло народницької історіографії з її соціяльною, в основі досліду, проблематикою на нові шляхи державницького підходу в студіюванні історичного процесу. В основу досліду Липинський положив ідею державности та створив державницький напрямок, чи методологію в студіюванні історії, пов'язану з новою аналізою історичних явищ, що дала Липинському можливість нових синтетичних формулювань і висновків, які зросли, як уже сказано, не з готових формул української історичної науки, тільки з самого реального життя. Липинський за правом вважається родоначальником і творцем державницького напряму в дослідженні українського історичного пронесу. Недарма ім'я Липинського уже зрослося з іменем державника. З цим іменем Липинський і переходить в прийдешні віки українського буття.

Хотілось би вияснити причини, внаслідок яких Липинський відкинув народницьку історіософію.

Липинський збагнув, що висліди цієї історіософії вели до трагічно катастрофальних помилок. Тому, що героєм історії за її засадами вважався нарід в сенсі маси, а не еліта, історики-народники і державницькі стремління ставили в залежність не від кого іншого, тільки від народніх мас. А що в свідомості мас ні в один з конкретних періодів української історії не можна було відшукати проявів державницьких стремлінь, історики-народники і прийшли до катастрофальних висновків, що ідея державництва була чужою українському народові. Так, О. М. Лазаревський в категоричних тонах заперечив ідею українського державництва словами: „Нарід був байдужий до ідеї незалежности”. Лазаревський не вірив, щоб Гетьман Мазепа „при його умі і досвіді; міг жити ідеєю самостійної держави, оскільки історія не давала такого прикладу в долі України”. Лазаревський твердив, що український нарід і в часи Хмельницького „не виявляв тенденції до політичного обосіблення”. Цікаво, що Лазаревський заперечував та-