або на Київ, вчинив похід на Київщину, здобув Київ, спалив київський замок, понищив київську околицю і з тріумфом післав Іванови золоту чашу і діскос з св. Софії київської. Після того кілька лїт пустошив Поділє, а польський король невдалим походом на Буковину роздрочив ще й Турок: Татари, Турки, Волохи разом пустошили Поділє і Галичину. Татари ходили також на Заднїпровє, але Москва, маючи на метї забрати Сїверщину, просила їх туди не ходити. Менґлї-ґерай отже, спустошивши Київщину, береть ся до Волини, пустошить також землї Білоруські. Часом Татар при тім громили — так славили ся побіди над ними Мих. Глинського і ще більше Константина Острозького; але частїйше орда пустошила землї й виводила здобич зовсїм безборонно. Вся Україна, саме повітрє її наповнило ся невільницьким плачем, який нинї ще бренить і плаче в наших піснях, на протязї стількох віків:
Коли Турки воювали
Білу челядь забирали,
І в нашої попадоньки
Взяли вони три дївоньки
Єдну взяли попри конї,
Попри конї при ременї
Другу взяли попри возї,
Попри возї на мотузї.
Третю взяли в чорні мажі...
Що ю взяли попри коні.
Попри конї на ременї —
То та плаче: „Ой Боже ж мій!
Косо моя жовтенькая!
Не мати тя росчісує,
Візник бичем розтріпує!“
Що ю взяли попри возї,
Попри возї на мотузї,
То та кричить: „Ой Боже ж мій,
Ніжки мої біленькії!
Не мати вас умиває,
Пісок пальці розїдає,
Крівця пучки заливає!
Що ю взяли в чорні мажі,
То та кричить: „Ой Боже ж мій,
Очка мої чорненькії
Стільки країв проходили,
А білий світ не видїли“…
Люде почули себе безборонними. Литовське правительство, замість боронити ся, хотїло відкупити ся дарунками, згоджувало ся навіть від кождого чоловіка дань щорічну давати — чого й за татарської неволї не бувало; намовляло Татар пустошити Московщину і кінець кінцем осягнуло тільки те, що орда однаково стала пустошити і московські і литовські землї. Київщина по обох боках Днїпра від сих нападів спустіла майже зовсїм. На Полїсю, коло Овруча, Чорнобиля, сидїли ще села; але від Київа почавши далї на полудне тільки де котрі замки тримали ся і люде, котрі не повтїкали відси далї на північ та захід, в безпечнїйші сторони, мешкали тільки при тих замках і відси ходили на лови та господарили. Спустошеннє було гірше від часів Бату, далеко гірше.
Зажурилась Україна, що нїде прожити —
Витоптала Орда кіньми маленькії діти.
Ой маленьких витоптала, великих забрала,
Назад руки постягала, під хана пігнала.
