перед Хмельниччиною. По повстанню 1648 р. вільно було писати ся в козаки кождому хто хотїв і мав змогу і достаток служити своїм коштом військову службу. Тепер заводить ся „компут“ (реєстр), і хто не вписаний був в той компут, не міг дістати ся між козаків, а був „посполитим“, селянином. Сих селян обкладають данинами і податками, а коли дуже були завзяті, то їх ріжними способами зганяли з їх ґрунтів, а на їх місце осаджували новоприхожих, за умовою, чи без умови — „так як всї“; і так поволї всїх підводили під новий панщинний лад.
Власне в часах Самойловича, коли ото сунув нарід без памяти з Правобіча, а потім і силоміць переганяв ся, — починає гетьманський уряд і з свого боку також приводити „поспільство“ до „обиклого послушенства підданих“ своїм панам. В тім часї се послушентво ше не було дуже велике: селяне мали помагати при покосї, ставити гати для млинів то що. Але раз взявши селян в свої руки, загородивши їм заставами дорогу назад на правий бік, повели пани се дїло скоро і вже в Мазепиних унїверсалах перших років XVIII в, (1701) признаєть ся законною панщина — два днї на тиждень, і крім того дань вівсяна, і то все для селян, що сидїли на своїх власних ґрунтах, не були підсусїдками.
Ой горе нам, не Гетьманщина —
Надокучила вража панщина,
Що ходячи поїси, сидячи виспиш ся
— як спїваєть ся в піснї.
Як на паншину йду — торбу хліба несу,
А з панщини йду — анї кришечки.
Обливають мене дрібні слїзочки..
Розумієть ся, ся нова панщина страшенно бентежила селянство, що ще в свіжій памяти мало часи безпанські, як собі на вільній землї господарило. Гірка злоба підіймала ся в нїм на сю старшину, що так хитро й швидко вміла взяти Його в свої лабети. Особливим гнївом дихали люде на гетьмана Мазепу, підозріваючи, що то він як шляхич і „поляк“, як його прозвали, напосїв ся завести на Українї польські панські порядки. З великою підозріливістю ставили ся до всіх вчинків його і старшини; навпаки не підозрівали в тім руки московського праівительства і навіть готові були вірити, що все се дїєть ся против його
