волї. З особливою теж симпатиею звертали ся до вождів правобічної козаччини, особливо до Палїя, величаючи його як вірного представника свободолюбної і вільної козаччини в противставленню до Мазепи.
Мазепа і старшина чи не розуміли ваги сього, чи не вміли тому запобігти. Свідомі народнїх жалїв і недовіря, вони не звіряли ся навіть на козаків і побіч козацьких полків заводили собі полки наємні, з усякої наволочи — так званих сердюків, компанейцїв; просили також московського війська на Україну. Але не робили нїчого, щоб знищити причини народнього невдоволення і їх відчуженнє від народу і простого козацтва все збільшало ся. А се з часом відбило ся дуже тяжко на них — коли їм прийшло ся стрінути ся з московським правительством, за кермою котрого так довго і спокійно плили.
93. Мазепине правлїннє. Перші роки гетьманування Мазепиного виглядали як звичайне собі продовженнє гетьманування Самойловича. Далї будовано при помочи московського правительства і гетьманського
„рейменту“ поміщицьку верству старшинську і пильно держала ся і вона і гетьман московської клямки. Неприємностями грозили тодїшнї московські замішання, боротьба партиї царя Петра і царевни Софії — не вгадати було, кого тримати ся; але Мазепі пощастило вийти з сього цїло. Його покровитель кн. Ґолїцин упав на другий же рік, після нового, також нещасливого походу на Крим; але Мазепа, що ходив з ним разом, не тільки не попав в біду з ним укупі, а нагодивши ся в Москві під ту хвилю, попав в особливу ласку новому цареви, виправив з Ґолїцинсьсих маєтків ті гроші, що заплатив йому за свій вибор, а для своїх рідних і близьких і для всеї своєї партиї старшинської при сїй оказії нового царювання випросив цїлу купу ріжних надань маєтків, що як весняний дощ пролили ся на старшинські души, заохочуючи їх до дальшої вірности Й „служби великому государю“.
Все се зробило дуже сильним становище Мазепи на Українї. Заразом, користаючи з великих засобів, які дала йому спадщина по Самойловичу і всякі доходи військові, він дуже жваво заходить ся коло будівництва церковного, жертв на духовні й просвітнї цїли. Немов щоб заглушити всякі поговорки ворогів, що він чоловік чужий, скатоличений, „Лях“, заходить ся Мазепа коло величних як на той час будівель, головно церковних, обдаровує важнїйші, найбільш шановані українські монастирі і церкви богатими роскішними будовами, образами, ріжними дорогими річами, записуючи на кождім місцї перед очима і уявою народу свою побожність, прихильність українській народности і культурі, і заразом — свою славу, могутність, богацтво. Навіть після того як ся українська церква, так богато ним обдарована, — мусїла за наказами
