царськими його проклясти і відректи ся від нього, і всякі памятки по Мазепі нищено, затирано всяку память по нїм, — ще й тепер уся Україна повна тих ріжних памяток небувалої гетьманської щедроти для церкви і всього того що в тім часі підходило під розуміннє української культури.
Печерську лавру Мазепа відновив, обвів монументальною камінною огорожею, що й тепер дивує око глядача, поставив гарні брами з церквами на них — так звану Святу браму ї другу, так звану Економську; не дурно його портрет на стїнї олтаря лаврської церкви ховав ся до самих останнїх часів. В Пустинно-Миколаївськім монастирі вибудував нову величаву церкву св. Миколая (відібрану потім в 1831 р. від монастиря на воєнний собор). Вибудував наново брацьку церку Богоявлення і поставив новий будинок для академії. Поставив величаву церкву вознесення в Переяславі — згадану Шевченком в його славній панорамі України:
Вечірнєє сонце гай золотило,
Днїпро і поле золотом крило:
Собор Мазепи сяє білїє,
Батька Богдана могила мріє...
Київським шляхом верби похилі
Требратнї давнї могили вкрили;
З Трубайлом Альта між осокою
Зійшлись зєднались мов брат з сестрою —
І все те, все те радує очі,
А серце плаче, глянуть не хоче...
Довго було б вичисляти всї памятки Мазепині по Українї і по за нею. В церкві Гробу Господнього в Єрусалимї на великі свята и досї уживають замість антімінсу срібну плиту, артистично гравіровану (мабуть італїйської роботи), „подаяніємь ясновельможного єго милости пана Іоанна Мазепи, россійского гетьмана“[1], як значить ся на ній.
Без сумнїву, духовенство, старшина і вся так сказати тодїшня українська інтелїгенція славила такого щедрого і гойного гетьмана, і як би не пізнїйше нещастє, він зістав ся в памяти українській як незабутнїй протектор українського духового і культурного житя. Без сумнїву, сї памятки робили сильне вражінне і на маси народнї, викли-
- ↑ „Російського“ в значінню „руського“, того що ми тепер звемо українським — мішанина імен, яка тодї не шкодила, аж нашими, часами дала себе знати.
