Віддавано в аренду куреннє горілки, шинкованнє нею і продажу тютюну і дегтю, і хоч при тім зіставлено право варити горілку для власної потреби (селяне-господарі мали право зварити на рік оден казан горілки для себе, козаки — по два, а пиво і мед скільки схочуть), то все таки сї „оранди“ розбудили велике невдоволеннє між народом. Тому рішено було тепер пошукати якихось иньших доходів, а оранди скасувати. Але що нових доходів не знайшли, а загального податку завести бояли ся, щоб не роздражнити людей ще гірше, то кінець кінцем таки аренди зістали ся далї і покасовані були тільки деякі дрібнїйші оплати. Бо без наємного війська таки й старшина й гетьман вважали неможливим підтримувати „безбоязненне мешканнє“ своє.
Тим гетьман з старшиною і заспокоїли ся, але нарід не заспокоїв ся, хоч і не важив ся піднятись против захищеного компанейськими та московськими ратями нового ладу.
Цїкавим проявом тодїшнього настрою являють ся проби повстання, вчинені Петриком Іваненком в 1692 — 6 роках. Се був канцелярист військової канцелярії, що з якихось причин мусїв сховати ся 1691 р. на Запороже, і там пробував порушити Запорожцїв до боротьби з Мазепою за визволеннє українського народу від „нових панів.“ Сїч як за Самойловича так і за Мазепи була ворожо настроєна до гетьманського і старшинського правлїння і до московського правительства, на котрім опирав ся новий лад. Кошовий запорозький Гусак в листах до Мазепи дорікав, що тепер в Гетьманщинї бідним людям стало гірше як за Ляхів, бо кому й не треба і той завів собі підданних, щоб йому сїно й дрова возили, в печах палили, стайнї чистили (зовсїм так як нарікали на Поляків перед повстаннєм Хмельницького). Петрик, знаючи такий настрій Запорожа, сподївав ся підняти Запорожцїв, і крім того дістати поміч від Кримської орди. Московське правительство, а з ним і Гетьманщина далі стояли на воєннім становищу супроти Криму й Туреччини, і хан признав Петрика гетьманом українським і обіцяв поміч для визво-
