лєння України, щоб князївство Київське і Чернигівське з усїм військом Запорозьким і народом малоросийським, з Слобідщиною і Правобережем стало осібною державою, а Крим буде її боронити від ворогів, за теж козаки не боронитимуть Кримцям воювати московські землї. Запорожцям Петрик казав: „Я стою за посполитий нарід, за самих бідних і простих — Богдан Хмельницький визволив нарід малоросийський з неволї лядської, а я хочу визволити його від нової неволї — від Москалїв і своїх панів“. І обіцяв, що весь нарід український повстане з ним:
„Я, пане кошовий, горло своє ставлю — веліть мене на су стави порубати, коли вся Україна від самої Полтави почавши, не поклонить ся тобі — аби тільки хоч шість тисяч Орди взяв тай ходїм! Думаєш, не поможуть нам братя наші голоколїнки з бідними людьми, котрих сердюки, орандарі та тиі дуки, що їм царі маєтности понадавали, мало вже живими не їдять? Та вони як почують тільки, що ти з військом з Сїчи рушаєш, то самі тих чортів панів подавлять, і ми вже на готовий лад прийдемо. А гетьман зараз на Москву втїче, бо там вся його душа, а тут тільки тїнь одна, у війську Запорозькім“...
Від сих вістей про Петрика справдї пішов гомін по Українї й затрівожив гетьмана й старшину. Люде похваляли ся: як прийде Петрик з військом Запорозьким, пристанемо, побємо старшину, орендарів та зробимо по давньому, щоб усї були козаки, а панів не було. Мазепа трівожив ся, просив московського війська, бо бояв ся, що як рушить сам з України, то піде повстаннє. Але страхи сї не справдили ся. Запорожці, хоч самі, таким же духом дихали на Мазепу й усю старшину, не дуже охотили ся йти з Петриком на Україну, та й ставати союзниками Кримцїв не дуже їм хотїло ся. Лїтом 1692 р. Петрик дістав
