Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/377

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


заччину, а скінчивши війну з Туреччиною в. 1699 р, ухвалили скасувати її зовсїм. Але Палїй з иньшими полковниками не давали ся, здобули найважнїйші польські кріпости — Немирів і Білу Церкву і не на жарт збирали ся воювати ся з Польщею. І се вабило людей, незадоволених порядками в Гетьманщинї“. Палїй ставав народнїм героєм і Мазепа зачинав уже бояти ся його гірше як перед тим Петрика — шо з нього піде повстаннє по Гетьманщинї. „У всіх одна думка — йти за Днїпро, і з того може вийти велика біда“, писав гетьман в Москву. „І козаки й посполиті — всї на мене недобрі, всї кричать в оден голос: пропадемо до кінця, заїдять нас Москалї“.


94. Перед розривом. Мазепа росписував перед московським правительством невдоволеннє народнє, що підіймаєть ся на нього від сих „легкомисних і непостоянних людей“ за його вірну службу московському правительству. Він хотїв тим, очевидно, розігріти вдячність московську за такі прикрости, що спадають на нього за сю вірну службу, але не була се дуже мудра полїтика, бо всї попереднї досвіди показували, що звичайно всї вірні служби забували ся, коли против гетьмана прокидав ся рух на самій Українї і московському правительству не рука була підтримувати його. Та мабуть Мазепа дуже сумно не дивив ся на українські обставини й сподївав ся, що за московською підмогою й своїми компанїйцями він потрапить далї тримати ся безпечно, не дбаючи про настрій народнїй. Тим часом його вірні служби московському правительству дійсно стягали на козацтво і весь нарід український де далї все більші тягарі, і через те у людей не тільки „відпадало серце до великого государя“, як говорили сучасники, себ то пропадала охота до московської опіки, — але й на гетьмана як на вірного слугу Москалїв підіймало ся все більше гнїву і жалю народнього — як то ми вже з попередніх відзивів бачили.

Нове правительство московське, царя Петра, відновило війну з Туреччиною і Кримом в 1695 році і чотири роки раз-у-раз козацьке військо мусїло ходити походами куди посилав цар — то на турецькі городи, то на Татар, а крім того сильно терпіла Україна ще й від татарських нападів через сю війну. Та се ще було нїчого, як виявило ся потім. Гірше йшло далі. Скінчивши війну з Турками, цар Петро пристав до війни Польщі з Шведами, щоб при сїй оказії відкрити Московщині дорогу до Балтийського моря. І знов почавши від 1700 р. козацьке військо мусїло ходити рік за ріком, своїм коштом, не маючи ніякої заплати, в. далекі походи на північ, де богато козаків пропадало зовсїм від непривичного повітря, від тяжкої служби, а котрі й вертали ся — то піші й голі, а до того приймали всяку зневагу від московського начальства, що ними там роспоряджалось — било, лаяло,