„Мати моя, старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Розно тебе розшарпали,
Ґди аж по Днїпр Туркам дали.
Все то фортель, щоб слабіла
І аж в конець сил не міла“.
Третїй Москві юж голдуєт.
І єй вірне услугуєт.
Той на матку нарікаєт
І недолю проклинаєт:
„Лїпше було не родити, Нежли в таких бідах жити!
От всїх сторон ворогують,
Огнем, мечем руїнують,
От всїх немаш зичливости,
Анї слушной учтивости:
Мужиками називають,
А подданством дорікають
.... ...... .......
Ей, панове єнерали,
Чомуж єсте так оспалі?
І ви, панство полковники
Без жадної полїтики
Возьміте ся всї за руки,
Не допустіть гіркой муки
Матцї своїй більш терпіти!
Нуте врагов, нуте бити!
Самопали набивайте,
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей боронїте!
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права.
Ся пісня може служити до певної міри поясненнєм полїтики Маізепи. Він хотїв сотворити сильну власть гетьманську, оперту на відданій їй старшинї, піднести особу гетьмана високо в очах громадянства і народу і заступити розномисленність демократичного устрою однодушністю монархії обєднаної в особі гетьмана. На се й пішли двадцять лїт пановання Мазепи. Але коли настав час, не зважив ся старий гетьман сміливо і одкрито покликати Україну до повстання, як писав у сїй „піснї“. Він все чекав, мудрував до останньої хвилі. Правда, що й риск був великий і небезпека страшна.
Трівожно приглядаючи ся до успіхів Кардових, Мазепа вже досить давно забепечив ся на обидві сторони — держачи далї лїнїю вірного слуги московського, мав зносини з шведською партиєю через своїх знайомих, і через них в 1707 р. завів переговори з новим польським королем з Карлової руки — Стан. Лєщиньским. Подробиць тих переговорів досї не маємо: Мазепа вів їх дуже секретно, не відкриваючи навіть перед найблизшими своїми повірниками, дарма що між ними декотрі дуже налягали на нього, аби заводив зносини з Карлом — не знали, що гетьман уже мостить в той бік стежку. Та власне ся обережність найбільше підрізала Мазепу. Він все бояв ся чимсь показати себе аж до останньої хвилі, ждав, що може без нього самі справи вияснять ся, і через сю обережність власними руками нищив те, що могло б потім йому дуже стати в пригодї. Не важив ся нїчим показати народови свою неохоту до Москви. Посилав війська далї, куди йому цар казав. А як на Дону, при самій границї українській підняло ся в 1707 році дуже небезпечне для Москви повстаннє донських козаків, під проводом: Булавіна, Мазепа не тільки "нїчим не підтримав Донцїв, а ще й
