її здавалось дуже близьким. Король шведський прирік, що не замирить ся з Москвою, поки не дібєть ся, що Українї привернена буде її свобода. Те саме пообіцяв Запорожцям хан кримський. Туреччина, боячи ся московської переваги, теж пристала до Швеції, в осени 1710 р. розірвала зносини з Москвою і на весну визначила похід. Весною 1711 р. Орлик з своїми козаками і Татарами та помічними полками польських панів з шведської партиї рушив на правобічну Україну, в ті полки правобічні, що від 1704 р. були під московською зверхністю. Тутешні городки піддавали ся йому; піддалася Умань, Богуслав, Корсунь; ґенер. осаула Бутовича висланого зза Днїпра Орлик розбив. Але коли приступив під Білу Церкву, тут діло не пішло, богато з Орликового війська погинуло, а Татари тим часом почали грабувати край, серце людей тутешнїх почало від Орлика відпадати, і він скорше завернувся назад.
Лїтом 1711 року рушив на Турків цар Петро. Понадїявши ся на обіцянки молдавські, необережно загнав ся він на Прут, як Шведи на Україну. А тут його обступило турецьке військо і попав він в останню біду. Орлик сподївав ся, що тепер можна буде продиктувати цареви свої бажання що до Українцїв: цар мусить зрікти ся всяких прав на Україну. Та все поправили побрязкачі царські: візира турецького підкуплено, він випустив Петра з його армією на дуже легких умовах, а українську справу в умові згадано такими неясними словами, що кождий їх собі по своєму толкував. Орлик казав, що на основі сеї умови Москва обовязала ся уступити ся з України по обох боках Днїпра, а царські представники доводили, що в тих словах нема для Москви такого обовязку. Турецьке правительство приняло толкованнє Орлика і заповіло нову війну з Москвою за те, що вона не хоче уступити ся з України. Але знов московські гроші все змінили: таки потверджено торішню умову, а справу українську при тім пояснено так, що Москва зрікаєть ся правобічної України (окрім Київа) і Запорозької Сїчи, а лївобічна Україна зістаєть ся під Москвою. Коштувало се цареви ще
