Сторінка:Грушевський М. Ілюстрована історія України. 1921.djvu/390

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


100 тисяч червоних, але за те як нї силкував ся Орлик подвигнути Турків, щоб допоминали ся й лївобічної України — як козакам обіцяли, — все було даремне. Та й з правобічної України не було потїхи, бо на підставі давнїйших трактатів претенсії на неї заявили Поляки.

Кілька років одначе з тим ще протягло ся, бо цар не виводив своїх військ з правобічної України: казав наперед перегнати людей звідти на лївий бік. Про се оголошено ще в осени 1711 р. і потім чотири роки московські салдати перегоняли людей за Днїпро: тільки з кінцем 1714 р. віддали Полякам Білу Церкву й пішли за Днїпро. Орлик при кінцї 1712 р. попробував з Запорозцями захопити собі правобічні краї, але сила їх була мала, і польське військо під проводом Сєнявского (що йшло займати правобічні землї) розігнало їх без великого труду. Москва з Туреччиною в 1713 р. прийшла до повної згоди, і король шведський мусїв виїхати з Туреччини в свої краї. З ним поїхав і Орлик з кількома товаришами; иньші вернули ся на Вкраїну. Запорожцї теж почали просити ся назад, але московське правительство приймало ватаги їх, а цїлої Сїчи не хотіло прийняти через умову з Туреччиною (1712 р.) — аж як прийшла нова війна з Туреччиною, тодї її прийнято (1733 р.). Орлик з Гордїєнком даремно намовляли Запорозцїв, щоб не вертали ся під Москву. Взагалї Орлик кількадесять лїт ще пробував використати кожду нагоду, щоб знайти нових союзників против Москви, заінтересувати їх українською справою, але зовсїм безрезультатно.

306. Руїни Мазепиного буднику в Батуринї, з старого малюнка.