ські, здатнїйших козаків зачислено туди драґунами, а всїх иньших переведено в селянський стан; офіцерів визначено великоросийських. Се викликало одначе таке невдоволеннє, що цариця Єлисавета 1743 р. скасувала сю реформу і відновила козацький устрій — одначе в справах не-воєнних віддала сї полки під власть білгородського ґубернатора. Такий порядок протримав ся ще двадцять лїт, до 1763–4 рр., коли слобідські полки покасовано і заведено на їх місце гусарські вже на завсїди.
Суспільні відносини теж складали ся тут подібно як у Гетьманщинї, але також ще скорше підводили ся під московські. На старих заїмках і військових землях виростали маєтности старшинські, заселяли ся підданими; старшина переходила в положеннє московських поміщиків, некозацька селянська людність — в становище кріпаків. Величезні надання від московського правительства тим старшинам, які вміли особливо зарекомендувати свою вірність і покору, помагали тому. Сумський полковник Кондратіїв напр. за свою вірність дістав такі величезні надання, що в 1780 р. його сїмя володїла 120 тисячами десятин. Коли в 1767 р. обмірковував ся проєкт нових законів для Росії, декотрі слобідські депутати підіймали мову про відібраннє забраних старшиною земель і закріпощених людей та поверненнє їх в свобідне селянство; але се не мало ніякого успіху: поміщицькі й кріпацькі порядки московські встигли вже занадто сильно закорінити ся.
105. Культурне житє Східньої України — письменство і школа. З суспільного становища, як бачимо, Гетьманщина з Слобідщиною
