зацькою справою, не підтримав тодї сього руху енерґійно, покинув західню Україну, й тутешнїй рух потах. Сильнїйше замішані в сї рухи і взагалї завзятїйші люде пішли за козаччиною на схід, а те що лишило ся — мусїло тим низше схилити голову перед польським панованнєм, що тепер ще з більшою підозріливістю і завзятєм пильнувало задавити український елємент, після того як він показав йому свої роги підчас Хмельниччини. Незвичайно скоро польщать ся останки православної шляхти не тільки в Галичинї й на Поділю, але навіть на Волини і в тих частях київського Полїся, що не були захоплені козаччиною. На тутешнїх соймиках все рідше й слабше підіймають ся голоси на оборону православної віри й української народности і зовсїм замовкають в останній чверти XVII в. Зіставши ся без помочи шляхетської, упадають і міщанські брацтва, тим більше що взагалї міщанство зовсїм марнїє під тяжкою рукою всевластної шляхти
Правительство ж з свого боку пильнувало ослабити звязки з східньою Україною й иньшими православними краями. 1676 р. сойм під карою смерти і забирання маєтку заборонив виїздити православним за границю і приїздити з-за границї, мати зносини з патріархами і віддавати їм на рішеннє справи віри. Брацтвам наказано у всїм бути підвластними владиками, а в яких небудь суперечках віддавати справу на розсуд не патріархів, а судів польських. І заразом роблено нові заходи, щоб перетягнути на унїю православних владиків і иньше вище духовенство.
Помічником польського правительства в сїм дїлї став владика львівський Иосиф Шумлянский. Він перейшов замолоду на унїю; потім, щоб стати владикою львівським, перейшов назад на православну віру, а діставши владицтво львівське став з иньшими духовними змовляти ся про те, щоб перевести православних на унїю. Був у тій змові Інокентий Винницький, що нїяк не міг дістати владицтва перимиського, Варлам Шептицький, що хотїв стати владикою холмським; сам Шумлянський хотїв дістати в свої руки завідуваннє митрополичими маєтками, по тім як правительство польське викурило митрополита Тукальського, посадивши без всякої причини до вязницї. Прочувши про се, король задумав перевести на соборі приєднаннє православних до унїї й на 1680 р. визначив на се собор у Львові, покликавши туди православних і унїатів. Але Шумлянський і його товариші, навчені досвідами берестейської унїї, не хотїли вести діла так відкрито: вони на собор не ставили ся і удавали зовсїм непричетних до того. Луцькі братчики заявили перед королем протест против соборного трактовання справи без участи патріархів, і з собору нїчого не вийшло, а Шумлянський пояснив королеви і правительственним кругам, що дїло треба вести
