Словянщину, і візантійсько-татарськими, що покалїчили й знівечили житє великоруське (прищіпивши йому царизм і казьонне православіє). Український народнїй рух XVI–XVII вв. струсив з себе всякі стороннї шкідливі впливи: брацтва вернули релїґійне житє України до чистого, апостольського християнства, козаччина — до старих словянських підстав демократизму; свободи, рівности й брацтва. Україна — пише Костомарів не любила нї царя — як Московщина, нї пана — як Польща і зробила у себе козацтво, себто брацтво: „вступаючи туди кождий ставав братом иньших, хтоб він не був перед тим, паном чи холопом, аби був тільки християнин, і були козаки всї рівні між собою: старшина вибиралась на радї і мала служити всїм по слову Христовому, приймаючи уряд як повинність, і не було між козаками нїякої панської пихи нї титулів. З дня на день росло і множило ся козацтво, і скоро всї люде на Вкраїні стали б козаками, себто вільними і рівними, і не було б над Україною нї царя нї пана, крім Бога єдиного, і за прикладом України теж саме стало б у Польщі й по иньших словянських землях“. Але пани польські, побачивши, як зростає козацтво — що скоро всї люде стануть козаками, себто вільними, кинуло ся до всяких насильств. Козацтво повстало і против Польщі пошукала помочи Москви. Але Москва поділила ся Україною з Польщею і вдвох вони знищили козаччину і здавили українську свободу.
„І пропала Україна — але се так тільки здаєть ся. Не пропала вона, бо не хотїла знати нї царя, нї пана, а хоч і був цар над нею, але чужий, були пани, але чужі, а хоч би і з української крови були ті виродки, одначе вони не поганять своїми підлими устами української мови і не називають себе Українцями. А правдивий Українець, чи буде він простого роду чи панського, не повинен любити нї царя, нї пана, а повинен любити одного Бога“.
„Україна встане з своєї могили і кликне знову до братїв-Словян, і почують її поклик, встане Словянщина, і не зістанеть ся в ній нї царя, нї князя, нї ґрафа, нї герцога, нї сиятельства, нї превосходительства, нї пана, нї боярина, нї мужика, нї холопа, нї в Великій Росії, нї в Польші, нї на Українї, нї в Чехії, нї у Хорутан, нї в Сербів, нї у Болгарів. І Україна буде незалежною республїкою в словянськім союзї. Тодї скажуть всї народи, показуючи на те місце, де на картї буде намальована Україна: „От камінь, відкинений будівничим — а він лїг основою всього“.
