Здїйсняти се велике дїло ставило своїм завданнєм Товариство. Оден з молодих членів його, В. Білозерський писав:
„Нї політична самостійність, нї свобідне виявленнє гадок і почуть, нї сама мова не знаходять собі опіки закону. Все засуджене на нищеннє, все задавлюєть ся самоволею. В такім страшнім становищі пробуває наша світ-Україна, що заслужила вічну шанобу своїми гіркими стражданнями за правду. Прилучена на основі своїх власних прав, вона терпить множество ріжних кривд. Права її забуті, і тепер не як сестра одновірного народу, а як невільниця мусить вона зносити все що тільки єсть найприкрійшого в житю. Її доля, її будучність важить ся Богом, але коли довго ще потягнуть ся теперішнї порядки, коли нїщо українське не шануєть ся, коли на нас накладають чуже ярмо, і ми, — Боже, як чужинцї в своїй старій дїдинї, в своїй власній вітчинї, то Україна стратить свій народній, одвічний засіб. І ми заслужимо се, коли будемо байдужі і спокійно дивитимемось, як убивають на наших очах найбільший дар божий — житє народнє з його духом, ідеєю й метою, до якої воно має прямувати. Як вірні сини своєї батьківщини, одушевлені бажаннєм всякого добра для неї, ми повинні йти до здійснення в нїй божої правди, царства свободи, братської любови і народнього добробуту. Одначе ясно, що окреме істнуваннє її (України) не можливе: вона буде між кількома огнями, буде під натиском і може підпасти гіршій долі, ніж яку перетерпіли Поляки. Одинокий спосіб для привернення прав, прийнятий розумом і ухвалений серцем, полягає в обєднанню словянських племен в одну сїмю, з охороною закону, любови і свободи кожного.
„З огляду що метою товариства буде приверненнє словянським народам їх самостїйности й моральної свободи, кожний член повинен старати ся про поширеннє правильних ідей про свободу, засновану на християнській проповіди і народнім праві. З огляду що ся свобода може бути осягнена нами й иньшими поневоленими народами тільки при обєднанню Словян в одну державу, оперту на пошанованню кожної народности, — повинні члени поширювати відомости про Словян і право кожного племени їх на самостійність, будити любов до Словян і їх народности та викорінювати всяку неохоту між племенами, а поширювати памятки, які викликають свідомість народности і брацтва“.
