поезії, шо ширили ся в рукописях, переказували ся з памяти, мали величезний вплив. Від Кирило-мефодіївського брацтва веде свою історію весь новий український полїтичний рух.
122. Галицьке відродженнє і 1848 рік. В Галиччинї перший гурток, який досить свідомо ставав на ґрунт національний, відомий нам в Перемишлї, в духовних кругах його, при кінцї другого десятилїтя XIX в. Тут було засноване те товариство для поширення народньої освіти; з кругів тутешнього духовенства вийшла перша звісна записка в обороні рівноправности й культурної вартости української мови, з нагоди питання про научаннє в школах українською мовою, звідси йшли звісні нам заходи коло українського шкільництва
Одначе сей перемишльський кружок ще не мав ясного понятя про значіннє народньої української стихії й стояв на роздорожу між нею і книжною словяно-росийською мовою. Тому що книжна українська традиція не була в Галиччинї задавлена чужими заборонами і заходами, як на Українї росийській, вона була тут сильнїйша, і ставала перешкодою в переході до живої народньої мови. В 1820-х роках питаннє про народню мову і не ставило ся гостро. Автори перших граматик з перемишльського кружка прихиляють ся до народньої мови, але вважають потрібним „очищати“ її від простонародньої грубости й наближати до старої книжної й церковної мови. Тільки в 1830-х рр. виріжняють ся вже два виразні напрями против оборонцїв книжної традиції виступають рішучі прихильники живої народньої мови, горячо обороняють її чистоту від книжного калічення і добивають ся лїтературного уживання і граматичного оброблення чистої народньої мови, не розмішаної книжною. Вплинуло на се і словянське відродженнє, що теж звертало ся до народньої мови, а головно і найбільше — лїтературні проби на чистій народній мові східньої України. Ясна була їх краса і перевага над книжними виробами Галицької й Угорської України, і вони серед тутешнїх письменникїв викликали охоту іти тимиж слїдами.
Против автора першої друкованої угорсько-української граматики Мих. Лучкая, що хилив ся до книжної, церковної мови, і автора першої друкованої галицької граматики Йосифа Левицького, що хотїв держати ся не тільки старої української книжної мови, але й зближити ся також до книжної великоруської виступив досить рішучо Йосиф Лозинський, боронячи чистої народньої мови. А ще більш рішучо стає на український народній ґрунт кружок молодих богословів, що зібрав ся в львівській семінарії в 1830 роках.
Ся українська молодїж стояла вже під впливами відродженого українського письменства Росії 1820–1830 років, і під впливами сучасного словянського відродження та сучасної польської революційної аґітації
