сю тему, що росийське правительство „відіпхнуло рідну нам українську людність і затьмило світле лице великої визвільної війни“ (з промови Мілюкова). Згадано й про росийські репресії, внесено було і навіть прийнято запитаннє до правительства про них. Українське громадянство саме під той час нагадало про всї бичі і скорпіони, що впали на нього, осібним меморіалом, і як мінімальну потребу свого житя ще раз поставило справу заведення української мови в народнїй школї. Поступовий бльок росийських партий, що орґанїзували ся в серпні 1915 р., в свою проґраму включити сього домагання не відважив ся, але все таки признав потрібним „відновленнє малоруської печати“ і „негайний перегляд справ арештованих і висланих мешканцїв Галиччини“. Але сесію перервано, порив пройшов, українська справа знову зійшла з черги. Росийський уряд ще півтора року нищив українство, все загострюючи свої репресії, а росийські поступові фракції не підняли більше голосу проти них.
А разом з тим як так безнадїйно загострювалось се нищеннє українства в Росії, нова смертельна небезпека підіймалась над нещасною Галиччиною. Довгі, безконечні торги між Нїмеччиною й Австрію про будучу долю польських земель лїтом 1916 р. закінчились повною перемогою нїмецьких бажань у сїй справі. Після того як Нїмеччинї ще раз прийшлось ратувати Галиччину після весняного брусилівського прориву, королївство Польське було віддано в повний вплив і розпорядженнє Прусії. Супроти сього Австрійська Польща мала зістатись по за сим королївством, і для потіхи своїх Поляків австрійське правительство рішило дати їм нагороду в Галиччинї — сповнити їх давнє бажаннє про розширеннє галицької автономії до тої міри, щоб центральний уряд і парлямент не мали нїякого впливу на внутрішнї справи Галичини, не могли контролювати її польської управи, і українська людність не мала нїякого відклику до центральних орґанів. В день проголошення самостійної Польщі, 23 с. с. жовтня 1916 р. цїсар Франц-Йосиф своїм рескріптом поручив премієрови кабінету виготовити законопроєкт про розширеннє автономії Галиччини до розмірів, які тільки можна погодити з приналежністю її до Австрійської держави. Як се пояснювалось в офіціозних кругах, Галиччина в її нинїшнїм українсько-польськім складі мала зайняти фактично становище сливе самостійної держави, — майже таке, яке відновлене Польське королївство займе що до Нїмеччини — щоб галицьким Полякам не було завистно на нього.
Сей рескріпт був страшенним ударом для галицьких Українцїв, і спеціально для їх полїтичних проводирів, які з початку австро-росийського конфлїкту взяли дуже льояльну орієнтацію, сподїваючись своїм австрофільством знищити всякі старі польські наклепи і перебігши По-
