дали перший початок революційному вибухови, а в розвою його українські салдати та робітники петербурські відограли ролю дуже велику, першорядну. І коли вість про упадок царизму розносилась по Росії й Українї, українські орґанїзації приймали її як благовістє нового, певнїйшого розкріпощення — визволення України.
Стара органїзація „українських поступовцїв“ (ТУП), що підтримувала свою дїяльність і звязки між своєю сїтю підчас всього отсього лихолїтя (від неї виходили сливе всї органїзовані українські виступи сих років), вийшовши з свого потаємного існування, взяла інїціативу до сотворення національного орґану в Київі, в перших днях марта. За порозуміннєм з ріжними київськими ґрупами й гуртами такий орґан і завязано, під назвою „Української Центральної Ради“, з представників партійних ґруп, кооперативів, робітників, військових, культурних і професійних орґанїзацій, для органїзовання українського громадянства незалежно від партійних і ґрупових ріжниць задля осягнення широкої національно-теріторальної автономії в Росийській федеративній республїцї.
Завданнє се не було легке при недостачі української преси. По всїх попереднїх розгромах і повнім розстрою друкарства, вчиненім війною, вона орґанїзувалась тільки поволї, з кінцем марта (почавши відновленою „Новою Радою“, потім соціал-демократичною „Робітничою Ґазетою“, ще пізнїйше, вже в травнї, селянською „Народньою волею“ і ріжними меньшими виданнями). Через таку неорґанїзованість української преси освідомленнє українського громадянства про полїтичні завдання моменту йшло дуже пиняво — через пресу росийську, почтою і телєґрафом — дуже неакуратним в сїм часї. Одначе громадянство було на стільки насторожене, що з півслова приймало всякі полїтичні й орґанїзаційні гасла. Перші звістки про заснованнє в Київі Центр. Ради да-
