ли сильний початок до орґанїзацій провінціальних, які заявляли Ц. Радї, що признають її своїм провідним і зверхнїм орґаном, тимчасовим українським національним урядом, просять прийняти до себе їх представників і дати вказівки що до місцевої роботи. Для того щоб виявити розміри масової української свідомости, У. Ц. Рада призначила в Київі на день 19 марта національну манїфестацію, яка вийшла дуже величаво і показала явно, що українство зовсїм не являєть ся власністю якогось інтелїґентського гуртка, а справдї пішло широко в маси. На вічу підчас сеї манїфестації прийнято принціпіальні постанови: що автономний лад повинен заводити ся на Українї зараз і потім податись до затвердження Рос. Установчому зібранню, і що Тимчасове Рос. Правительство має негайно видати деклярацію з признаннєм потреби широкої автономії України, — аби міцно звязати інтереси українського народу з інтересами нового ладу.
За сею манїфестацією пішли великі зїзди з цїлої України. Відкрив ся ряд їх на Благовіщеннє зїздом „Тов. У. П.“, що прийняв назву союзу автономистів-федералїстів. Потім, на Великдень, відбув ся зїздї учительський, а 6–8 квітня український національний зїзд, скликаний Центральною Радою, щоб зробити нові вибори, надати їй характер справжнього представництва всього орґанїзованого українського народу і ствердити його полїтичну плятформу. Двері зїзду відкрито широко, дано змогу взяти участь всяким обєднанням, орґанїзаціям і установам, які признають себе за українські. Невважаючи на трудні обставнни, в яких приходило ся збирати сей зїзд, випав він людно й інтересно. Згромадив коло 900 представників з правосильними мандатами, богато селян і салдатів й заложив міцні підстави до дальшої орґанїзації України. Нову Центральну Раду зложено з представників від теріторій (ґубернїй), від органїзацій військових, селянських і робітничих, від партій і товариств культурних і професійних. Плятформу сеї орґанїзації з початку зіставлено чисто полїтичну: національно-теріторіальну автономію України в федеративній Росийській республїцї, свідомо оминаючи иньші пункти, які могли викликати ріжницю між представниками партій і ґруп. Але місяць пізнїйше Ц. Рада признала неможливим виключати з своєї проґрами питання економичної полїтики, з огляду на пляни економичної централїзації, висунені Рос. Центр. Урядом. Рішено прийняти в проґраму охорону економичних інтересів краю й його трудящого народу, певні середнї норми, на котрих мусять зійти ся партії. Поповненнє У. Ц. Ради представництвом робучих мас, переведене з початком червня, надало їй кінець кінцем виразун соціалїстичну фізіономію, зробило орґаном трудящої демократії, і по-
