ськові власти і демократичні не українські органїзації непотрібно вчинили з сього велику справу, погрозу фронтови, оборонї, революції, й своєю різкою й нетактовною опозіцією та погрозами заогнили справу. В війську пішов величезний рух. Одна за другою прибували до У. Ц. Ради делєґації від військових орґанїзацій все більших і численїйших, а на військовий зїзд, призначений на 5 травня, прибули представники без малого від мілїону орґанїзованих українських вояків. Другий військовий зїзд, призначений місяць пізнїйше, дав представництво ще більш імпозантне, майже вдвоє більшої маси уоруженого українського народу (1736 тис. по підрахунку), і то особливо з частей фронтових, не вважаюча на заборону зїзду воєнним мінїстром.
Сї зїзди вперше дали понятє про справжнї розміри українського руху. Всеукраїнський селянський зїзд, що відбув ся при кінцї мая і зібрав представників приблизно від тисячі волостей, також був дуже цїнним з сього становища. Він виявив той твердий ґрунт, на якім стоять полїтичні українські домагання. У. Центр. Рада, виносячи домаганнє широкої автономії України, могла рахувати на селянство і військо. Озброєний український народ, розкиданний по всьому фронту і тилу, обстоюючи свої військові домагання, заразом заявляв тверду волю підтримати У. Ц. Раду в її загально-полїтичних домаганнях і жадав від неї тактики рішучої і певної. До його голосу прилучалось селянство, і їх голос не міг зістатись без відклику з сторони У. Ц. Ради.
133. Боротьба за автономність України і федеративний лад. Росийська демократія і Тимчасовий Центральний Уряд не оцінювали відповідно сих фактів. По перших актах революційного братання вони поставили ся підозріливо і неприхильно до полїтичних українських домагань, до орґанізаційної роботи Ц. Ради, її проґрами й тактики. Поголоски про те, що Українці скликають свій національний конґрес, щоб проголосити автономію України і федерацію Росийську, викликали в Київі в переддень всеукраїнського зїзду, на великодніх святах таке сильне напруженнє в революційних кругах, що дійшло до погроз розгону сього зїзду революційними штиками. Конференція представників не-українських орґанїзацій з українськими, зроблена в сїй справі, ослабила се напруженнє, але воно поновлялось потім знову кілька разів. Революційна київська преса нераз заводила против-українські пісні в оден тон з чорносотенною, яка весь час вела неослабно свою кампанїю брехень та інсінуацій против українського руху. Центр. рос. уряд теж більше прислухав ся до всяких противних українству голосів, нїж до голосу українського народу. Відносини його до українських домагань диктувались кадетами-централїстами, були невірні й неприхильні. Всї заходи до порозуміння з ним, початі з перших днїв революції, зіставались без успіху.
