ритись в Полтавщинї й Херсонщинї. Як у Харкові, так і тут звичайно наближеннє большовицьких „ешалонів“ (поїздів з большовицькими бандами) давало привід для повстання і захоплення власти по містах, по станціях, по залїзничних узлах елєментам суголосним большовикам — з робітників, ріжного деклясованого елєменту і лївих революційних ґруп, переважно неукраїнських — великоруських і особливо жидівських (не орґанїзованих в жидівських національних орґанїзаціях). Під впливом їх аґітації пішла деморалїзація і розклад і в новоорґанїзованих чи українїзованих військових частях. Вояків переконували, що боротьба йде на соціальнім ґрунті за повну соціалїзацію української власти, против буржуазних елєментів, як захопили Ц. Раду, і богато українських солдатів (чи козаків, як їх стали називати в українських частях) коли не переходили на сторону большовиків, то проголошували себе нейтральними, або кидали свої полки й самовільно розїздились до дому — як се сталось особливо на різдвяні свята.
Під впливом сих успіхів большовизму певне хитаннє пішло і в провідних полїтичних українських кругах. Чималу ролю відограли в тім росийські соціал-революційні елєменти, з котрими йшли спільно (бльокували) на виборах українські с.-р., і тепер росийські лїві с.-р., звязавшись з большовиками, потягли за собою певні елєменти і з українських с.-р., доводячи їм, що большовизм являєть ся льоґичним розвитком революційно-соціалїстичних домагань, і большовицькі гасла мусять бути прийняті українськими соціалїстами з тактичних мотивів, коли вони не хочуть бути зметеними большовизмом. Ц. Раду треба перевибрати на зїздї совітів селянських, робочих і салдацьких депутатів, а власть на місцях передати сим совітам; взагалї піти на зустріч большовизмови, поки він перешумить і опаде, — вдоволити його соціальними реформами й прийти до порозуміння з правительством народнїх комісарів. Аґітація й ваганнє на сїм ґрунтї пішли вже з VIII сесії Ц. Ради, коли були запрошені до участи члени всеросийських установчих зборів вибрані з України, а між ними були й ліві с.-р. з Харківщини. Перенеслись потім до Петербурґу, куди частина сих членів виїхала, щоб вияснити перспективи уст. зборів. В большовицьких і лїво-с.-рівських кругах подавано надїю, що коли провід візьмуть в свої руки українські с.-р., орґанїзують своє правительство під гаслом бльоку з лївими с.-р., то се полагодить крізу, положить кінець війнї з Росією, з совітом нар. комісарів, утишить усобицю на Українї, і т. д.
Все се внесло хитаннє в українську полїтику, страшенно небезпечне в такий критичний момент. З кінцем грудня і на початку сїчня лївобічна Україна і Чорноморє були в руках большовиків — Полтава, Катеринослав, Одеса, Кремінчук. Вони відтяли довіз угля до київського
