царським правительством була заплутана Україна. Та поки Україна не проголосила своєї державности, третїм унїверсалом, вона в сїй справі не могла нїчого зробити, не маючи змоги виступати активно й безпосередньо в міжнароднїй полїтицї. Тим часом росийське правительство, і Львова і Керенского, не важилось вступити твердо на путь лїквідації війни, навпаки — силкувалось підтримати союзні правительства активними воєнними операціями з свого боку. Се було з їх боку страшенною помилкою, вона зарізала росийську революцію й грозила дуже небезпечними можливостями й Українї. Большовицький „совіт нар. комісарів“, захопивши власть у свої руки, прийняв на себе між иньшим і негайне закінченнє війни і з кінцем падолисту розпочав мирові переговори, з центральними державами в Берестю. Ц. Рада, яка між иньшими мотивами проголошення Української Республїки мала на увазї також і сю можливість інїціативи в міжнароднїх відносинах, постановила взяти також участь в сих переговорах. Держави „порозуміння“ (entente), Франція й Анґлїя, котрі поспішили признати Українську Народню Республіку (з початку Франція, за нею Анґлїя), старались вплинути на українське правительство, щоб воно не входило в мирові трактати з центральними державами, обіцюючи за се всяку поміч і всї блага світу, а в противнім разї лякаючи всякими бідами, — але українське правительство не вважало можливим відступити від того що вважало своїм обовязком перед своїм народом і лишити Україну незамиреною, виставленою на ласку і неласку центральних держав. За постановою Ц. Р. воно вислало свою делєґацію до Берестя, щоб та разом з делєґатами совіту нар. ком. довела до гідного миру, а коли делєґати сов. нар. ком. почали крутити справою, то заявляючи готовість до миру, то тікаючи назад в хащі большовицької фразеольоґії, Ц. Р. уповажила своє правительство і через нього українську делєґацію вести переговори незалежно від росийської делєґації й привести мир до кінця.
Серед безконечних фракційних і партійних нарад, що в трівожній атмосфері обложеного Київа, в смертельнім страху за будуччину української державности днями й ночами йшли в будинку Центр. Ради всю першу половину сїчня с. с., кінець кінцем більшість Ц. Р. висловилась за полїтику рішучу, а против тактики уступок большевизмови й прозуміння з ним. В день 9 сїчня, призначений для українських установчих зборів, рішено було універсалом Ц. Ради проголосити Українську Республїку державою самостійною й незалежною, щоб мати вповнї вільну руку в уладженню своїх міжнароднїх і внутрішнїх відносин, щоб відібрати ґрунт від усяких мішань у внутрішнї справи України, як одної, мовляв, з частин будучої росийської федерації, та поставити боротьбу з совітом народнїх комісарів большовицькими бандами на
