справжнїй ґрунт — війни Великоросії на знищеннє України і повстання против української держави, а не полїтичної боротьби, під гасло котрої ховались усякі нейтралїсти.
Се мало справдї велике не тільки принціпіальне, а й чисто практичне значіннє. В принціпі українські фракції й партії признавали далї федерацію найбільш користною формою державного житя в будущинї. Але в даний момент, коли всякі неприхильні, або й просто ворожі українству елєменти й сили, всякі оборонцї єдности і неподїльности Росийської держави, перекрашуючись в захистний колїр федералїзму, чіпалась федералїзму тільки для того, щоб гальмувати далї свобідний розвій українського державнаго й економичного будівництва спадщиною Росийської імперії, орієнтованнєм на єдність її — чи то буде єдність росийської революції, чи єдність росийської мануфактури, як влучно характеризував се оден оратор з Ц. Ради, — було очевидно, що в інтересах успішної охорони свобідного будівництва України вона мусить стати твердо на ґрунтї незалежности і самостійности. Коли сов. нар. ком., знявши з свого прапору старе гасло „свобідного самоозначення народів аж до повнаго віддїлення“, заявив, що він стоїть на ґрунтї росийської федерації і на сїй підставі приводить до одности український пролєтаріат з росийським; коли держави порозуміння, докладнїйше — дипльоматичні представники Франції, ловлячи за ті слова третього унїверсалу, де говорилось, що Україна війде в склад будучої росийської федерації, грозили їй на випадок сепаратного миру всїми тими засобами, котрими вони розпоряджали на Українї, — явно було, що треба рішучо відтяти всякі двозначности й неясности та відложивши федерованнє до того часу, коли буде ясно, коли і з ким федеруватись, зараз стати твердо на принціпі повної самостійности Української республїки.
Фактично вона вже й стала такою, коли на місце розбитої большовиками Росийської держави не орґанїзувалось федеративної спілки. Се було зазначено на закінченню VIII сесії Ц. Р. і признано представниками центральних держав і навіть представниками совіту нар. ком. на конференції в Берестю 30 с. с. грудня. Але потрібувалась і формальне проголошеннє та правне ствердженнє, й оформленнє сього факту, і се було й дано четвертим унїверсалом, принціпіально рішеним 9 сїчня. Він проголошував Українську Республіку „самостійною, нї від кого незалежною вільною, суверенною державою українського народу“. Ґенеральний секретаріат переміняв на „раду народнїх мінїстрів“. Наказував їй першим дїлом довести до кінця розпочаті з центральними державами переговори про мир, не вважаючи на нїякі перешкоди з боку яких небудь частин бувшої росийської імперії, та вжити твердих і рішучих заходів до оборони і очищення України від большовиків і всяких на-
