При кінцї неолїтичної культури на сїм похороннім типі слїдний новий дуже характеристичний обряд: обсипування, або обмазування небіжчика червоною краскою (охра, окис зелїза)[1]. Нахідки таких т. зв. фарбованих скелєтів вказують на широке розповсюдненнє сього обряду, особливо в надморськім і степовім поясї: могили такі звісні в дуже великім числї, часом великими гнїздами, по кількадесять або кілька соток, від Кубани до Бесарабії; на півночи вони сягають в полудневу Київщину і в порічє середнього Донця, в Харківщинї; звісні і в Сибіри[2]. Хронольоґічно сей обряд припадає на кінець неолїту й початки металїчної культури[3]. Що до самого крашення були ріжні обяснення, але докладнїйші спостереження не лишають уже місця сумнїву про його походженнє: положений в могилу труп посипав ся або мастив ся зверху краскою, часом лише голова і верхнї части, часом цїлий, і з розкладом тїла фарба осїдала на костях[4]. Зрештою крашеннє не-
- ↑ Перехід до сього нового обряду дуже добре слїдний напр. на розкопках Еварницького — Труды XI съѣзда т. I. Навпаки в харківських розкопках пнї Мельникъ-Антоновичъ (l. c.) фарбовані скелєти бачимо в сподї могили, а в насипах не фарбовані; але се ще не значить, що сам сей тип був пізнїйший (див в Трудах XII съѣзда с. 190).
- ↑ Нахідки на нашій території (з Кавказом і Кримом включно) до року 1898 досить повно зібрані й описані д. Спіциним в статї: Курганы съ окрашенными костяками (Труды отдѣленія рус. и слов. археологіи т. IV, 1899). Нахідки пізнїйших лїт в статях Брандебурґа, Кнауера, Еварницького в Трудах XI съѣзда, пнї Мельник, Данилевича, Городцова, Покровского, Янчука в Трудах XII съѣзда, Городцова і Еварницького в Трудах XIII съѣзда, Бобринского і Спіцина в Извѣстіяхъ археол. ком. XII, XX, Археологическая лѣтопись Южной Россіи 1899 р. с. 58, 116–7, 212, 1900 р. с. 8, 181, 1901 р. с. 91, 177.
- ↑ Веселовский пробував довести, що вони належать до бронзової епохи, й камяне знарядє в них в них мало лише рітуальне значіннє. На сїм стоїть і Городцов. Подібне доводив Бранденбурґ для похорону з нефарбованими (скорченими) скелєтами (op. c.). Але їх доводів не можна прийняти: по перше, неправдоподібно, щоб за коротку бронзову епоху лишила ся така маса сих похоронів, по друге — дуже неправдоподібно, аби металїчна культура не зраджувала себе замітнїйше нїчим в такій масї похоронів з обстановою камінної культури. Див. в сїй справі ще дебати XII археольоґічного зїзду — Труды т. III с. 363.
- ↑ Спостереження Антоновича, Спіцина, Кулаковского, Кнауера, Городцова покінчили з давнїйшими обясненнями фарбовання: що небіжчики були ховані в червонім убранню, або що крашено відчищені від мяса ко-
чайної пози мерця R. Andree Ethnologische Betrachtungen über Hockerbestatung (Archiv f. Anthr. 1907 — сам Андре толкує позу мерця звязуваннєм трупа (щоб не дати йому вийти і шкодити живим), практикованим у ріжних племен. Иньше обясненнє — як пози спочинку — F. Regnault Des attitudes dans la race bumaine (L'Homme preh. 1909).
