скажуть якому польському воякови до начальства завести: тому воякови від гетьмана польського похвала і ласка, а козакови нїчого. За те як з Запорожа післати сокола, орла або хорта в дарунок якому панови в городи через дикі степи, то пошлють бідного козака, не жалуючи, хоч би й згинув від Татар, як то в степах тодї дуже не тяжко було. Котрі козаки ходили за Пороги по рибу, брали від них десяту рибу на Кодаку, на комісарів польських; а ще осібно мусїли давати полковникови, сотникови, осавулови. Від Жидів орендарів знов та була кривда, що не вільно було козакови ніякого напитку на потребу свою держати, не тільки меду, горілки або пива, — але навіть і браги. Так оповідає козацькі жалї тодїшний Українець.
А стара дума українська так описує кривди, які мали люде від полського війська, що стояло на Україні:
Та ще то Ляхи мостовії пани
По козаках і по мужиках поставали
Та великую стацію[1] вимишляли,
Од їх ключі поодбирали,
Та стали над їх домами господарями.
Хазяїна на конюшню одсилає,
А сам з його жінкою на подушках попиває
То козак альбо мужик із конюшної проходжає,
У кватиру поглядає,
Аж Лях мостовий пан із його жінкою на подушках спочиває.
То він один осьмак у карманї має,
Піде з тоски та з печалї в кабак, та й той прогуляє
То Лях мостовий пан од сна уставає,
- ↑ Стація звала ся данина на виживленнє війська, що мусїли люде давати.
