Юлицею йде — казав би як свиня не скребана попереду вухом веде —
То Лях до корчми прохожає
Як свиня ухо до корчми прикладає,
А слухає Лях, що козак про Ляхів розмовляє —
То Лях у корчму вбігає і козака за чуб хватає.
То козак козацький звичай знає:
То будьто до Ляха медом і оковитою горілкою припиває,
А тут Ляха за чуб хватає
І склянницею межи очі морскає
І келепом по ребрах торкає:
“Ех Ляхи ви, Ляхи, мостивиї пани!
Хотя б ви од нас ключі поодбирали
І стали над нашими домами господарями —
Хотя б ви на нашу кумпанїю не нахождали...[1]
Допікали тим Поляки всїм до живої душі, а особливо козакам, тим що в реєстрі були, і тим що тепер були виписані з нього, а давнїйше в козацтві були й до козацьких вільностий привикли. Терпіли вони до часу, але треба було тільки нагоди доброї, та чоловіка смілого, щоб їх до нового повстаня підняти.
“Ей старосто, каже, ти мій старосто Кричевський,
Коли б ти добре дбав,
- ↑ Подають ся усї уривки з старих дум, щоб бачити, яка память про Хмельничину була в нашім народі. З піснї слова не викинеш, тому і полишаємо не одно терпке слово, що в них стрічаєть ся.
