Кума мого Хмельницького живцем узяв,
Ляхам мостивим панам, до рук подав...”
В такім своєвільстві як стали Поляки собі над козаками все позволити, то не дуже вважали й на найбільш значних і заслужених козаків. Таке стало ся і з Хмельницьким.
Не злюбив його підстароста чигринський, Чаплинський на імя, та став йому всякими способами докучати. З чого то пішло не знати; балакали, що жінка між ними замішала ся: що Чаплинський той коханку у Хмельницького переманив: але то пізнїше вже таку історію розвели. Досить, що Чаплинський, не злюбивши Хмельницького, сказав старостї, що Хмельницький свій хутор без усякого права держить. То правда, що Хмельницький не мав на те твердости. Тверде право мав би, як би за наданнєм королївським та соймовим свій маєток тримав; а батько Хмельницького від старости, на слово його той хутір дежав.
Гірко було Хмельницькому батьківщину свою втрачати. Туди сюди кинув ся, кажуть, що й до короля вдавав ся — нічого не помогло. Зібрав підстароста службу свою, напав на Суботів, вдер ся силоміць. Богдана дома не було. Чаплинський, як тоді робило ся, заїхав хутор, забрав майно, худобу, збіже. А що сїмя Хмельницького хотїла боронити ся, то ще й синка Богданового, десятилітнього хлопця, казав Чаплинський своїм людям канчуками серед хутора вибити; і так його пошмагали, що до дому ледви живого занесли, й скоро він помер потім. Став Хмельницький своєї кривди судом доходити, але суд там був — пожаль ся Боже козакови судити ся, та ще з паном старостою, що за Чаплпнського заступив ся. Тільки гірше в кождій справі докучати почали Хмельниць-
