Вступив Богдан до війська козацького. Ходив з козаками не раз на море, на турецькі городи, — димом з мушкетів козацьких Царгород (Константинополь) обкурювати, як козаки казали. Уганяв за татарськими наїздами по степах. Ходив в кримські походи. З польським військом, з иньшими козаками ходив на Турків, як вони прийшли на Волощину (Бесарабію), схотїли Польщу руйнувати, Україну під свою руку підбивати. Погромили тодї Турки Поляків, богато впало в руки турецькі, і Богдан між ними. Кажуть, два роки пробув у неволї турецькій, аж виміняли його потім на турецьких невільників, як козаки з старим гетьманом Сагайдачним наловили Турків на другий рік під Хотином. А иньшим разом Богдан і сам значного татарського пана (“мурзу” по татарськи) приловив, придибавши з козаками. Привів до себе на хутір і держав довгенько; держав під вартою кріпкою, але по приятельськи, і розстали ся потім но приятельськи. Не раз в тодїшних часах так бувало. На всяк час свій обнчай, своя правда, своє зле і добре.
Любили в війську Богдана і шанували. Настановили його атаманом, далї сотником. Потім був він писарем військовим. Велике то було дїло. На писарі військовім лежало все дїловодство військове: писати листи до короля польського і до заграничних держав, до всяких панів і урядів, видавати всякі грамоти, унїверсали, патенти, реєстри військові вести, де всі козаки були списані. Військо козацьке то так як би своє осібне царство було, і писар військовий як канцлєр у нім.
В свобідні часи господарив Богдан на батьківськім хуторі. Батька вже не було. Богдан оженив ся з Ганною Сомківною, мав дїтей. Жив у повазї і достатках. А трімав ся свого народу і війська козацького стійно і вірно, не полишив його ніколи, не злакомив ся на панську ласку нї на гроші й великі богацтва.
