9
Рікою їздили люде, куди треба, — сухих доріг тодї було не богато, і ними їздити не так було легко й безпечно, тому й за українських часів під Київом були найбільші оселї, найбільше людей богатих, торговельних: сюди найбільше приїздили й купцї з чужих країв з усяким товаром.
Сим богатим і торговельним людям треба було охорони: були сусїди ласі на їх товари й богацтво, що при нагодї раді були пограбувати їх добро, чи в дорозї, чи з самім Київі, як не було доброї сторожі. Тому сї київські люде, особливо значнїйші, більші, звані боярами, здавна почали держати собі для охорони людей сильних, відважних, воєнних. Далї — все більше, і з часом так зібрало ся чималеньке військо в Київі, що боронило місто від сусїдів та ходило з купцями, як вони везли свої товари в чужий край, а старшим над тим військом був київський князь.
Та обороною не кінчалось. Київське військо, дружина, як воно звало ся, не тільки боронило свою околицю від ворогів, але й само нападало на сусїдні землї, віддячуючи за їх напади, або просто шукаючи здобичі. В тодїшних часах військо й живило ся головно тилі, що пограбувало або казало собі дати за викуп, щоб не грабувати. Щоб прогодувати свою дружину, київські князі й бояре ходили на сусїдні волости й землї, набирали там всякої здобичи, а як ті відпрошувались, то казали собі давати що року данину „за мир“: що вони самі не будуть їх грабувати й иньшим не дададуть.
Часом, що правда, такі походи не кінчили ся щасливо. Про київського князя Ігоря оповідали таке: він дав своєму воєводї Свинельдови збирати дань з Деревлян і з того тримати свій полк. Але вояки з самого Ігоревого полку стали казати, що ті Свинельдові вояки збирають дуже богато всякого добра з Деревлян, посправляли собі гарну одежу й зброю, а вони ходять голі, — тай стали радити Ігореви, аби він з ними пішов до Деревлян, щоб і собі зібрати дань. Ігор послухав і пішов, казав Деревлянам давати ще й собі дань; ті не мали як боронитись, дали і в друге, хоч попереду дали вже були Свинельдови. Та Ігореви з того ще більше розгорїло ся серце, як побачив, що мають що дати; він відіслав свою дружину до дому, а сам з малим полком пішов іще походити між Деревлян та полупити їх. Тоді зібрались Деревляне не віче й кажуть: „нема тому краю! Треба зробити тому князеви конець! Се як вовк внадить ся в стадо: як не вбити, так цїле стадо по одинцї виносить, так і сей: як його не вбємо, то він нас знищить“. І напали на Ігореве військо й побили: його дружину, бо мало мав з собою людей, аби не дїлити ся здобичею. Самого Ігоря вхопили й помстилися немилосердно за
