8
Для оборони ставили городи; десь серед лїсу чи болота, або на високім шпилю сипали вали, копали рови, аби ворог не міг приступити. В небезпечний час туди збірали своє майно, жінок і дїтей і боронили ся від ворога. Досї від тих городів позоставало ся багато городищ. В спокійні часи ті городи здебільшого стояли порожні, а люди жили собі по хуторах. Тільки в декотрих городах завсїди мешкали люде, особливо заможнїйші, богатші, купцї — для безпечности. Туди приїздили й чужі купцї на торги та привозили товари.
._c._40.jpg)
Так жили собі предки наші довго окремо. Кождий знав тільки свою околицю, свій город: мали своїх старших, а иньші люде до них не належали. Звали ся ріжними іменами : в теперішнїй Чернигівщинї та Полтавщині люде звали ся Сїверяне, найважнійші городи у них були Чернигів, Новгород Сїверський і Переяслав. Люде коло Київа звали ся Поляне, а земля та прозвала ся — Руською землею. Ті що сиділи над Тетеревом і Случею, в великих лїсах, звали ся Деревляне. Ті що на Волини — Дулїби. Одного спільного імени не мали, бо жили окремо, і спільної управи не було. Аж пізніїйше се сталось, а саме як, зараз побачимо.
З поміж усїх українських міст найбільше й славнїйше був Київ. Здавна, з непамятних часів, ще коли люде не знали залїза або міди, а робили собі списи чи сокири з каміня, жили не в хатах, а по печерях, — видко, що там, де тепер Київ, жило богато людей. А се тому перед усїм, що тут сходили ся дві великі ріки: Дніпро і Десна. Над рікою лекше було прогодувати ся — чи рибою, чи звіриною.
