102
участь та піклувались про те, щоб визволеннє як найкраще було сповнене; ставали за мирових посередників, або працювали по селах.
Для того, щоб селяне знали свої права й могли за них упоминатись, Українцї заходились писати книжечки про закони й порядки державні. Брались також до поширення освіти між народом, упоминались за тим, щоб наука була в школї на мові українській — рідній, для дитини зрозумілій, аби та наука була легка й користна. Закладали школи для дорослих, такі, де можна було вчити ся вечерами та недїлями робітникам і слугам неписьменним. Складали й видавали книжки для шкільної науки, маленьких та дешевих — копійчаних „метеликів“, щоб поширювати між людьми. А разом з тим і в тім місячнику і деинде накликувано українську інтелїґенцію, освічених людей аби держались своєї народности й не занедбували працї для України та для народу українського, для мас трудящих, селянських.
.jpg)
Костомарів бувши тодї славним істориком, професором петербурського унїверситету, видавав на те цїнні й важні писання про українську історію, вияснюючи ті нахили й змагання, які були в українськім житю — до свободи і рівности, демократизму, народовластя і федеративного устрою, ще в княжих часах і потім в добі козацькій. Кулїш писав про українське письменство, вияснюючи його народолюбні й демократичні змагання.
Цїлий сей український рух 1850—1860-х років мав такий народолюбний, народницький характер. Полїтична проґрама кирило-мефодіївська відійшла на другий плян. Дїяльність українська мала характер вповнї законний, укладала ся в рамцї тодїшнього правительственого напряму. Невважаючи на те над українством уже чорні ворони крякали.
З одного боку пани польські зводили крик до властей, що Українцї підіймають народ на панів, так, що пани народнього повстання боять ся, житя свого не певні. Иньші знов як раз правили, що українство йде від Поляків, що то „польська інтриґа“ (штука), аби підняти Українцїв на Росію разом з Поляками — самеж 1863 р. піднялось польське повстаннє. Треті пригадувала правительству давні заборони царя Петра і Катерини на українську
мову, аби нею нїчого не друковано — що так воно й треба, щоб, мовляв, Україна не відірвалась від Росії.
