103
Дурне було те говореннє про польську інтриґу, бо не дурні були Поляки підіймати українство на свою голову. В Галичинї польські пани навпаки казали, що се австрійське правительство, або Москалї видумали українство. А ще дурнїйша рада була заборонами запобігати тому, щоб Україна не відірвалась від Росії. Треба було старатись, щоб у державі був добрий лад, щоб усїм народам в нїй була свобода й право, і тодї нї Українцї, нї хто иньший не схоче відриватись від неї, а заборонами можна тільки знеохотити до держави.
Про те в горі тодї такі люде були, що тих немудрих осторог слухали, і в 1863 р. тодїшнїй мінїстер внутрішнїх справ видав таке розпорядженнє, аби цензори не позволяли друкувати українською мовою нїяких книжок для народу, а особливо таких, що для науки, для школи, де подають ся якійсь відомости з науки. Пішла разом з тим нагінка за всїм, що пахло українством та роботою для народу українського. Школи недїльні закривали, учити по українськи забороняли; багато Українцїв повисилано з України в далекі, північні, московські городи. Так припинено всяку роботу для українського народу і для українства.
Потім трохи були попустили з того. Стали лекше пускати українські книжки, навіть і популярні, для народу. Осередком української роботи став Київ, де зібралось чимало талановитих і тямущих людей, з вихованцїв тутешнього унїверситету, що повиростали по розгромі Кирило-Мефодіївцїв. Головну увагу звертали вони на роботу культурну й наукову. Коли в Київі дозволено відкрити віддїл ґеоґрафічного товариства (1872), коло нього й скупилась ся наукова робота. Стало розвиватись також красне письменство (повісти, поезії), появили ся перші початки соціяльного українського роману — такого що малював українське житє в нових обставинах, по знесенню кріпацтва.
Але знову знайшлись перевертнї з своїх же таки земляків, які почали говорити, що то все йде від ворогів Росії, що то все „сепаратизм“[1] — Україна від Росії відірветь ся. Отже 1876 р. вийшов царський указ, де заборонено в Росії видавати всякі книжки, окрім віршів та оповідань, і з-за границї привозити українські видання. Заборона та від того часу простояла аж до 1906 року, рівно тридцять лїт.
Не можна було нїякої наукової чи просвітньої книжки по українськи видати, чи про Україну та українську історію, чи про чужі краї, чи про природу, чи про господарство, чи про хороби
- ↑ Слово латинське, а значить охоту до відірвання, відлучення.
