104
та здоровє. Рідко яка за десятки лїт якимсь чудом проскочила. Не можна було на українську мову перекладати якійсь писання з чужих мов. Не можна було видавати нїяких книжок для дїтей — аби не звикали читати по свойому, або для шкіл — щоб не вчились по українському.
Оповідання й вірші дозволяли ся теж лише такі, що от для забави тільки, а як в них була якась поважнїйша думка, або щось про Україну, про порядок громадський та державний, або щось на панів та на властей, то не позволяли. Не можна було якийсь час представляти українських представлень, анї навіть співати українських пісень, — уже потім дозволили знову, та й то з усякими труднощами та вигадкаки. І як бачили, що якийсь Українець українства сильно держить ся, то таких з служби скидали, висилали в московські городи, або арештували. Хотїли задавити українство до решти.
Коли Українцї побачили, що се хочуть зовсїм задавити українство, аби й знаку його не лишило ся, то багато їх почали свою роботу українську переносити за границю — до Галичини. Як в Росії не дають, то хоч аби там українство далї розвивалось, доки тут вільнїйші часи настануть. Бо в Галичинї якоїсь заборони на українську мову тодї не було.
Правда, Поляки відсунули українство від усього, і між самими Українцями верховодили темні люде, з митрополичої консісторії то що, народнїй мові і селянським інтересам не прихильні. Через те тим людям, що за прикладом росийських Українцїв хотїли і в Галичинї перевести письменство на чисто народнїй ґрунт, на перших початках прийшлось дуже бідувати. Перша така громадка зложилась в 1830-х роках між студентами львівської духовної семїнарїї. На передї її стояли три талановиті студенти, від котрих веде свій початок галицьке українство („руська трійця“ як її називано) — Шашкевич, Головацький і Вагилевич. Вони писали вірші й статї про місцеву старовину, збирали піснї й перекази народнї, але їх збірки забороняли, їх самих гнали як людей непевних.
Аж як в 1848 р. Поляки хотїли бунтоватись на Австрію, то австрійське правительство звернулось до Русинів-Українцїв, хотїло підтримати українську мову, і школу і всякі установи. Серед Русинів галицьких тодї також народнїй напрям узяв гору. Не довго те все добро потрівало, й скоро польські пани забрали в свої руки всї справи в Галичинї. Але все таки йшло воно до волї, до конституції.
