105
Уже в 1848 р., як збунтовав ся народ, обіцяв імператор дати конституцію. Потім стали сю справу затягати, але в 1866 р., по нещасливій війні Австрії з Прусією, таки справдї конституція настала. Признано рівне право всїм народам, свободу віри, слова, друку. До справ цїлої держави заведено державну раду (думу) у столиці (Віднї), а для справ поодиноких країв — сойми. Один такий сойм заведено у Львові, другий — в Чернівцях, і там виборні депутати мали порядкувати справи краєві.
Правда, при тім не було вселюдного, рівного і прямого виборчого права, так що і в парляментї і в соймі польські пани мали велику перевагу над Українцями. Бо українська Галичина була злучена в один край з польською, Краківською землею під назвою Галичини, з одною спільною управою й одним соймом. Українцї заходились коло того, аби роздїлити їх — щоб українська Галичина (або східня Галичина) мала осібну свою управу і осібний сойм. Але Поляки не приставали на се, хотячи мати перевагу над Українцями і в східнїй Галичинї.
Польській шляхтї правительство австрійське давало велику силу. Все начальство в Галичинї було в польських руках і правительство австрійське сливе не мішалось до тутешньої управи. Тому Українцям галицьким не можна було наладити такий порядок, щоб добре піднести тутешнїй український люд. А все таки хоч трохи свободи було — можна було хоч потрохи справу посувати наперед.
В школах народнїх наука була на українській мові; ґімназій таких, де вчать по українськи, хоч трудно і помалу (бо польські пани тому противились дуже), а все таки прибувало по троху; і в унїверситетї львівськім та чернівецькім деякі науки викладались по українськи. Можна було видавати по українськи всякі книжки й ґазети, відбувати всякі зібрання й про всякі справи радитись і говорити доволї свобідно, в порівнянню з тодїшньою Росією. Можна було свобідно засновувати товариства позичкові, торговельні, потребительські, просвітні, культурні, наукові, біблїотеки й читальнї і всякі иньші. Можна було чи до суду чи до иньшого уряду всякі листи чи прощення писати по українськи, й відповідати на них також повинні були по українськи.
