106
Отже, кажу, як стали забороняти все українське в Росії, то багато Українцїв стало переносити свою роботу до Галичини: посилало сюди свої писання з росийської України, або й переїздило до Галичини, щоб тут працювати. Почалось се з 1860-х років уже, особливо після того заборонного розпорядження 1863 р., а тепер після царського указу 1876 р. пішло ще сильнїйше.
Великою се було підмогою для українського житя в Австрії, бо ті сили й поміч з росийської України підтримали тут український рух і надали йому тойже демократичний, народолюбний характер, який він мав в Росії. І для України росийської се було важно, що українська національна робота не переривалась. Ті питання, яких не можна було обговорювати в Росії, обговорювались в виданнях галицьких, або иньших заграничних. Книжки не пропущені росийською цензурою друкувались в Галичинї, і відти діставались і на Україну, невважаючи на всї заборони.
На се ще перед указом 1876 р. за зібрані в Росії гроші куплено осібну друкарню і при нїй заложено у Львові „Товариство імени Шевченка“ (на память і честь Шевченка), щоб воно займалось українським письменством і наукою, заходом Українцїв і Галичан. Згодом воно розвинулось і видало багато ріжних користних книжок в ріжних справах, наукових і лїтературних.
Після указу 1876 р. київські Українцї порішили, щоб оден з найбільш талановитих українських учених і письменників, професор київського унїверситету Драгоманов осїв ся в Галичинї, або де инде за границею, і відти ширив серед европейського громадянства відомосте про Україну, її національні домагання, і утиски, які вона терпить. Се Драгоманову було під мисль, бо він був прихильником твердої боротьби за народнї права.
Тим часом як иньші земляки думали про те, що треба вибирати такі способи національної роботи, якіб меньше гнївали росийський уряд, та вимишляли, як би то „примирити з собою росийське правительство“, — Драгоманов доводив, що податливістю та покірністю тут нїчого не можна здобути. Треба сперти ся на народї, взяти своїм завданнєм соціальні реформи, якіб підняли нарід, його добробут, свідомість, дбати про освіту й усвідомленнє сього народу, розвинути для нього відповідну лїтературу і разом з його зростом і поступом розширяти рамцї національної української культури.
За порозуміннєм з земляками і за їх допомогою взяв ся він вести українські видання і пробував осїстись для сього в Галичинї. Одначе австрійська цензура була тодї ще доволї таки темна і страшенно боялась усього, що пахло соціялїзмом, тому Драгоманов
