107
кінець кінцем рішивсь осїсти ся в свобіднїйшій Швайцарії, в Женеві, і тут за помічю молодших товаришів видавав в 1870 і 1880-х роках полїтичні збірники і другі иньші книжки, які ширились не тільки за границею, а і в росийськім громадянстві, особливо серед молодїжи. Війшов у тїсні зносини з галицькими громадянами більш поступовими, з молодїжю, і серед них старавсь поширити свої гадки — про потребу перебудови житя на европейський спосіб, щоб пересадити на галицький ґрунт европейські здобутки критичної, наукової мисли, соціялїстичні й полїтичні домагання.
Під виливом отсих европейських ідей, починаєть ся новий рух в українськім громадянстві Росії. Стає помітним уже в 1880-х, і потім ще виразнїйше в 1890-х і 1900-х роках. Чисто культурницькі інтереси, або українофільські („українолюбні“ себто), що цурались полїтичної боротьби, різкої опозиції правительству та радили займатись українознавством, або красним письменством, в межах дозволеного, — уступають своє місце полїтитичній, проґрамній роботї. Поруч народництва культурного й економічного — що дбало про освіту та добробут народнїй, наростає полїтичне: полїтичний і соціяльний радикалїзм, що накликає до глибокого перестрою і громадського і державного житя, до змін самих основ в відносинах, в яких люде живуть і працюють.
Українське громадянство вертаєть ся з новим завзятєм до старих проґрамних ідей Кирило-Мефодіївцїв. Розробляє їх, відкидаючи поетичні мрії й вибираючи те певне і реальне, що має послужити добру народньому й інтересам трудящого люду, на котрім опирає воно ще більш рішуче свою полїтичну проґраму. Зявляють ся початки партійного подїлу. В 1880-х роках в Галичинї народовцї, з культурної течії перетворившись в полїтичну партію, перейшли до орґанїзаційної полїтичної роботи. З початком 1890-х рр. з людей, що стояли під впливами Драгоманова, творить ся партія радикальна. Вона жваво заходилась коло полїтичної працї між народом і завзято виступила против проби порозуміння („угоди“) старших народовцїв з австрійським правительством і польською шляхтою.
Сим порозуміннєм народовцї хотїли у польської шляхти, що держала в своїх руках край, його сойм і його адмінїстрацію, купити ріжні уступки для української національної культури. Шляхта обіцяла напр. дати свою згоду ще на одну українську ґімназію, на катедру історії в львівськім унїверситеті і т. ин., — чого правительство без її згоди не хотїло, або не могло зробити. Радикали гаряче виступили против сеї згоди з панами, та ще за таку марну цїну, і під впливом їх протестів сю угоду розірвано.
