110
кою і т. ин. Але Поляки не попускали, і тодї пішли на уступки українські посли. Пішли довгі торги, і закінчились уже перед війною, на початку 1914. р. Замість рівного з Поляками права згодились українські посли, щоб їх послів у соймї було 27 %, себто трохи більше четвертої частини.
Так розвіялись надії Українцїв на поправу полїтичну, в Росії і в Австрії. Та все таки перша росийська революція дала їм богато. Впали заборони українського слова. Для книжки й ґазети української мало бути рівне право з росийською.
На дїлї не так воно було: Начальство й цензура по давньому ненавистно дивились на українське слово. Що проходило на росийській мові, на українській за се закривали ґазети, арештовували книжки, давали під суд та під грошові кари редакторів і авторів, а на села ґазет українських таки й зовсїм не пускали, тих що їх виписували, — гнали й карали. Про потребу для України ширших прав про її право на автономію можна було говорити хіба тільки дуже обережно, більш натяками, як виразними словами, а про те, що Росія повинна-б перетворитися на федерацію, так як колись кирило-мефодіївські братчики собі укладали, про се анї згадати не можна було.
Всяку українську роботу навіть культурну, не тільки що полїтичну, гальмовано всякими способами.
Такі поручения правительство давало своїм урядникам. Товариств українських, або не позволяли засновувати, або, причепившись за що небудь закривали й тягли їх старшину до суду.
Проте все таки Українцї, привикши бідувати в попередніх лїтах, вміли використувати і ту не бог-зна яку свободу, яка їм тепер припала фактично. Сильно розвинулась лїтература — наукова, популярна і красне письменство. Засновано наукове товариство в Київі, на взірець львівського, і почали виходити наукові видання його. Виступив цїлий ряд талановитих письменників і поетів: Леся Українка (Косач-Квітка), Винниченко, Олесь, Чупринка й иньші. Богато виходило популярної лїтератури для народу і широко ширилась вона серед нього, невважаючи на всї заборони й туднощі. Сей невидний посїв потім принїс свій урожай!
