112
Коли росийські війська зайняли Львів і сливе всю східню Галичину (в осени 1914 р.), в росийських правительственних кругах рішили, що тепер уже можна буде знищити Українство до решти, до кореня. На Галичину вони дивили ся здавна як на джерело Українства — хоч воно розвинулось там як раз за помічю й підмогою Українцїв з Росії. Тому думали, що як тепер знищать Українцїв в самій Галичинї, то зможуть його задавити зовсїм.
З великої війни. Під острілом.
Почали там закривати українські часописи, товариства, книгарнї, виводити українську мову з шкіл, з урядів і всяких установ — заводити росийську, та польську. Полякам полишали права, а тільки Українцїв, та ще Євреїв хотїли знищити. Українську інтелїґенцію, свідомійших міщан і селян почали цїлими сотнями і тисячами арештовувати, волочити по тюрмах і висилати етапами до Росії, до далеких ґубернїй і на Сибір.
Страшенно се робилось жорстоко і немилосердно, не кажучи вже, що безправно і беззаконно. Несповна рік господарили так в Галичинї росийські війська і власти, і за сей час дїйсно страшенно знищили тамошнїх Українцїв. Потім, коли Нїмцї натиснули, і російському війську прийшлось виходити звідти, ще на виходї вивозили росийські урядовцї всїх „підозрілих“, а також багато селян позабирали з собою, обіцюючи їм гроші і землю в Росії.
В пограничних українських землях в Росії вони тодї підіймали людей і змушували їх уступати ся до внутрішнїх ґубернїй. Робилось се теж нерозважно і необачно, і сила народу і всякого достатку погинуло в сїм виселенню, зруйнував ся сей край до решти. І знов того найбільше пильнували, аби задавити українство; не позволяли засновувати українських комітетів дла опіки і допомоги тим біженцям так, як позволяли комітети польські, литовські і всякі иньші, не дозволяли заводити українських шкіл для дїтей, й ин.
