117
розвалу, а здобуті революцією свободи від противних замахів. Зібраний в Київі, закликом Центр. Ради, зїзд народів, в місяцї вереснї, вказав на потребу негайної перебудови Росії на основах федерації, щоб неспожитими силами народів і областей спасти від загибели державу, зробити її справжньою отчизною для них і одбудувати їх силами.
Але центральний уряд і росийська демократія не зрозуміли сього — і показали се на відносинах до найбільш орґанїзованої, найсильнїйшої з країн — України.
По ріжних відтяганнях центральний уряд в перших днях вересня затвердив поданих йому секретарів на ґен. секретарствах. Але не дав в їх роспорядженнє потрібних засобів, далї мішавсь до управи України: призначав своїх комісарів поза Ц. Радою; велїв їм далї вести зносини з центральними урядами поза нею; представлення ґен. секретарів зіставляв без уваги. Взагалї виявив ясно, що передаючи на папері краєву власть Ґен. Секретаріятови, в дїйсности хоче зіставити все по давньому. А сенат росийський, так той і зовсїм не згодивсь роспублїкувати вироблену центральним урядом „інструкцію Ґен. Секретаріятови“, себ то хотїв уневажнити до решти всї уступки зроблені українській автономії. Але се було неможливе.
Невірне поводженнє центрального уряду викликало незадоволеннє в українськім громадянстві, а в неприхильних українству кругах підняло знову надїї, що може все таки ще вдасть ся спекатись української автономії, взагалї українських домагань. Здержливість українських партій, Ц. Ради й Секретаріяту, що не хотїли розриву в такій небезпечній хвилї, вони готові були вважати за вияв ослаблення українства і думали, що з ним можна вже не рахуватись.
Обставини справдї були такі, що вимагали від Центральної Ради і Секретаріяту найбільш рішучих заходів, щоб охоронити край від руїни. Центральний уряд не приймав їх домагань в справі упорядкування земельних справ, в українїзації війська, а тим часом починались страшні грабіжи, убивства, розрухи на Українї. Військові части розлазились, банди дезертирів ходили по краю, особливо в західнїх, прифронтових ґубернїях, чинили погроми, розбивали двори, заводи, фабрики.
Центральний уряд сам не міг нїчого зробити в сїм, і не давав змоги Ц. Радї зробити заходи для установлення ладу в краю. А на-
