116
власть на Українї, — в центр. удядї взяли перевагу розважні голоси мінїстрів-соціялїстів. Мінїстри вислані рос. урядом в днях 29 і 30 червня відбули в Київі нараду з Ц. Радою і ґен. секретарями в справі будучого управлїння на Українї. Ґенеральний Секретаріат, вибраний Ц. Радою, на будуче мав бути вищим орґаном управління на Українї.
Україна діставала автономію. Центральна Рада, доповнева представникам не-українських народностей України, мала бути верховним орґаном краю. Ґенеральний Секретаріят мав перебрати на себе виконавчу власть в краю.
Після того як порозуміннє з Ц. Радою було затверджене центр. урядом і проголошене другим унїверсалом Ц. Ради (3. липня), представники не-українських орґанїзацій війшли в склад малої Ради (Комітету Ц. Ради), і вона розпочала свою дїяльність уже як орґан цїлого краю й усеї його людности — не тільки української.
Здавалось, житє України виходило на рівний шлях і український народ в порозуміню з центральним урядом і не українськими демократичними орґанїзаціями міг узятись до будування нового громадського ладу. Але не так воно пішло, і на дорозї своїй українство стріло нові перешкоди, нові намагання спинити його розвій.
Після того як Центр. Рада поповнилась не-українськими представниками, вона вибрала на ново Ґенеральний Секретаріят, згідно з умовою, виробила для нього статут і подала на затвердженнє центрального уряду. Але за той час стались великі розрухи в Петербурзї, мінїстерство змінилось, взяли велику силу люде неприхильні українству. Правительство не приняло статуту виробленого Малою Радою, видало свій, полишивши Ґен. Секретаріятови управлїннє тільки в пяти українських ґубернїях, та й то не по всїм справам.
Було се дуже негарно, і для дїла не користно. Але з огляду на грізні обставини, Ц. Рада не хотїла розривати з центр. урядом і росийською демократію й рішила формувати Ґ. Секретаріят тим часом на підставі правительственної інструкції.
Обставини справдї були грізні. Петербурські замішання перекинулись на фронт, в Галичинї деякі військові части відкрили границю і починили страшне спустошеннє в прифронтових місцях. Нїмецьке військо зайняло східню Галичину, котру доси тримало росийське військо, й посунуло на Волинь і Поділє. Місяць пізнїйше нїмецьке військо прорвало фронт під Ріґою, пішло на Петербурґ, а вищий ґенералїтет пробував підняти повстаннє.
В таких тяжких обставинах полїтичний розум наказував урядови і демократії росийській звязатись як найтїснїйше з щиро демократичними течіями в усїх краях і областях, щоб охоронити державу від