18
земель роздїлилась на дві або три частини: напр. Волинська — на князївство володимирське і луцьке, Чернигівська — на чернигівське й новгород-сїверське. Далї сї части стали дїлитись на ще дрібнїйші части. В кождій був свій князь, і кождий хотїв загорнути більш землї, воював ся з другими князями, палив і нищив його замлю, розгоняв і забирав в неволю людей, приводив орду до помочи, або й та сама, користаючи з княжих суперечок, набігала, палила і в неволю забирала.
Гіркий світ настав людям. Ось як пісня, зложена пізнїйше (зветь ся „Слово о полку Ігоревім“, — найкраща то пісня, яка нам з тих часів лишила ся) описує біду, яка настала за синів та внуків Ярославових: „тодї засївалась земля та поростала сварками, гинуло житє людей божих, укорочував ся вік людський серед княжих суперечок! Тодї рідко де по руській землі гукали орачі, за те часто крякали ворони, дїлячи між собою трупи, а галки мовили свою мову, збіраючи ся летїти на поживу“.
Дїлячи все дрібнїйше та дрібнїйше землї та тратячи свій час і сили в вічних війнах та усобицях (суперечках), князї все більше обтяжали своїх людей податками, а все меньше мали силу боронити українські землї від сусїдів і від тих орд степових, що гірко давали ся в знаки Українї.
Давнїйші орди тільки переходили через чорноморські степи в дальші краї і від них не було Українцям такої біди. Але вже за Ігоря прийшла в сї степи з Азії, з Туркестану, орда Печенїгів, турецького коріня, дуже хижа й войовнича. Вона далї не пішла і стала кочувати в чорноморських степах. Жити разом із тими Печенїгами було неможливо: вони нападали, забирали худобу й людей у неволю, палили, й убивали. Українцї стали переселяти ся з Чорноморя в дальші краї; тільки подекуди лишали ся ще наші люде на Чорноморі. Але Печенїги стали потім нападати на дальші землї, грабили й палили, і знищили всю околицю близшу до степу, аж під Київ і Переяслав. Багато воював ся з ними Володимир, але тільки за Ярослава підупали вони, так що удало ся їх сильно побити, й вони потім забрали ся з наших країв за Дунай.
Одначе на місце Печенїгів прийшла друга орда — Торки, а потім і третя — Половцї. Торків було небагато, й вони скоро зникли, але половецька орда була велика, півтораста лїт кочувала в наших степах та пустошила українські землї. Як князї наші були в згодї, вони держали Половцїв в страху й не давали їм грабувати наших земель. Якже зачинали ся між князями війни та сварки, то вони не тільки що не боронили України від Половцїв, а ще й самі приводили їх, як я казав, а Половцї грабували не тільки ворогів того князя,
