19
не раз і самі його власні землї. Цїлі краї близші до степу не раз зовсїм пусткою ставали від тих половецьких грабовань, а люде тїкали звідти в дальші, лїсові краї, куди Половцї не заходили.
Так не було анї спокою анї порядку. Люде дуже жалїлись на своїх князїв, що сварять ся та воюють між собою, а не обороняють землю від сусїдів. Дають Полякам або Уграм захоплювати українські землї, не боронять їх від Половцїв. Не пильнують суда та управи, не вважають, що їх урядники та слуги кривдять людей, а й самі більше пильнують, аби щось взяти, нїж щоб була справедливість.
„Не май собі двора коло княжого двора, не держи поля коло княжого поля, бо княжий тивун (урядник) як огонь приложений трутом, а слуги його як іскри: від огня устережеш ся, а від іскор не устережеш ся, аби вони не попалили одежі“. Так пише один чоловік з тих часів, а другий так каже до князїв: „Коли тивун засуджує неправедно та бере гроші (за штраф), а за ті гроші купує собі їжу, пите, одежу, а вам — князям — на ті гроші купують обіди, бенкети справляють, то се так як би ви — князї — віддали людей христових на жир злодїям і розбійникам“.
А от яке оповіданнє зложено було в тих часах про князїв та про їх слуг; один князь на пиру, щоб тивуну докучити, спитав владику: „де буде тивун на тім світі?“ Владика сказав: „там, де й князь“. Князеви немило було таке почути, і він сказав владицї: „як то? тивун неправедно судить, хабарі бере, людей обдирає, мучить, все зло робить, а я що?“ А владика сказав на те: „Коли князь добрий і справедливий, то він і тивуном або иншим начальником поставляє чоловіка доброго, розумного, й совістного, — тодї князь і тивун в раю будуть. Колиж князь не має страху Божого, людей не жалїє, то він і тивуном поставляє чоловіка лихого, аби тільки лупив з людей гроші на князя, а людей не жалував—напустив його як голодного пса на стерво; то такий князь піде до пекла, і тивун з ним до пекла“.
З того видно, як невірно дивились люде на княжу управу, які жалї мали на князїв та княжих урядників і слуг. Та жалї жалями, але для того, щоб поправити дїло, люде нїчого не робили. Складали все на князя і тільки того собі бажали, аби князь був добрий — то все буде добре. Але князь часом трапляв ся добрий, а частїйше нїякий, або й зовсїм лихий. А хоч би й який добрий князь, то він сам один своєю головою не міг у всїм зробити доброго ладу: до сього треба було ради й помочи розумнїйших, кращих людей з громади. Але до того не могли тодї додуматись анї князї, анї громада.
