24
й при кожній нагодї раді були собі їх захопити. Се й показало ся, як вимер Романів рід: на Юріївих синах, та на внуку — на синї його доньки, що княжив тут по них, а був убитий боярами в р. 1340.
Так ослабла й розпалась Українська держава. Винні в тім були князї й бояри, що брали ся правити, а не вміли анї завести ладу, анї задержати вкупі українські землї. Винна була й громада, що вміла жалїти ся на княже та боярське безголовє, але не старалась і не уміла направити того і вкінцї піддавала ся під татарську власть, замість того, щоб завести порядок у своїй державі. Власна держава — велика сила до всього доброго, треба тільки постаратись, щоб у нїй був добрий лад. А окремим городам та селам без державної звязи, без спільної сили і поради і в теперішнїх часах не дадуть прожити, а не тільки в тодїшнїх. І як розбилась та подїлилась Україна, — стали загарбувати українські землї держави сусїднї.
Подїлені та ослаблені землї поднїпрянські, в Київщинї та Черніговщинї, стали забирати князї литовські. Саме тодї як на Україну впала Татарщина, у литовського народу завязувалась своя власна держава, і воєвничі, меткі князї литовскі почали забирати землї білоруські сусїднї з Литвою, а далї й українські.
Робили се вони по малу й потиху, без ґвалту і крику. Дрібним князям казали помагати їм на війнї, слухатись як своїх зверхників як що накажуть, і ті, не маючи сили противитись мусїли слухатись. Люде наскучивши непорядками і татарською неволею, легко приймали власть квязїв литовських. Тим більше, що князї литовські в справи їх не мішались, нїчого не переміняли. „Ми старини не рухаємо, а новини не уводимо“, — казали звичайно литовські князї, і справді не робили зпочатку великих перемін.
Ті князї з литовського княжого дому, чи литовські пани та воєводи, що осїдали ся по українських краях та городах, хрестились на православну віру (Литва була тодї ще не хрещена). Приймали українську мову, в судї судили по місцевим звичаям, в управі теж місцевих порядків пильнували. З часом вони й самі забували, що вони не Українцї, а Литвини, і люде того не памятали й уважали їх за своїх.
В 1340 р. бояре галицькі та волинські, забивши свого князя, що у них княжив (був він внук короля Юрія по матери, а по батькови з польського роду), добровільно взяли за князя Любарта, сина литовського князя Гедимина. Але того не схотїли допустити король польський і угорський, що вже давнійше умовили ся собі забрати
