30
Селянам та всякому убогому людови і в Польщі було недобре, бо пани здавна там велику забрали силу, а на Українї — то й поготів. За навнїх часів на Українї були невільники, такі що в панськім дворі сиділи і на панській страві робили; але були й свободні селяне, які на своїй землі сидїли і тільки на князя податки платили, а в громадї своїй всякі свої справи самі порядкували. За польських часів невільників нїби не стало, але всїх селян в таке кріпацтво повернено, що мало що від невільництва ріжнилось.
Земля тепер уся вважалась панською: панам, повіддавано селян з землею, а котрі землї з селянами не були ще віддані панам на вічність, то такі ріжним панам віддавали ся в державу (звали ся такі пани державцями й старостами), і вони тими селянами так само рядили, як пани-дїдичі своїми „підданими“ — кріпаками. Могли від селянина, або як вони його називали — від „холопа“, землю відібрати, землю з селянином чи нарізно иншому панови продати. Могли на підданих накладати всякі роботи, датки й чинші (грошеві податки), й справдї накладали все нові та нові.
Наприклад, коло року 1450 в Галичинї селяне, давали з лану ґрунту (коло 15 десятин) від 30 до 48 грошей, велику міру вівса — звану „колодою“ й робили 14 днїв панщини до року. А сто лїт пізнїйше давали стільки, що се виходило, на 4 і на 8 колод вівса, а панщини мали робити два або три днї на тиждень з господарства, а господарства були вже не ланові, а півланові!
Пізнїйше ще збільшилась та панщина, так що селяне не мали просвітку й мало не цїлий тиждень мусїли робити на панських ланах, не можучи робити на себе. А при тім мусїли зносити всякі кривди й поневірку від пана. Он як писав один Француз, що побував на Українї перед Хмельнищиною:
„Селяне дуже бідують, три днї на тиждень мусять ходити вони на панщину (а бувало й далеко більше як три днї), і крім того з свого господарства дають свому панови по кілька мір хлїба, курей та гусей. Крім того вони возять дрова до двору й мусять сповняти ріжні-преріжні роботи. Дають дань грошима, десяту вівцю від овець, так само від свиней, від пасїки десятий улїй, а що-третього року від худоби мають дати третього вола. Все що подобаєть ся панови, мусить селянин йому віддати. Не диво, що бідні селяне не мають нїчого. Мало ще того: пан може не тільки забрати від селянина все, що він має, але й позбавити його самого житя. Польські пани панують і живуть як у раю, а селяне мучать ся як у пеклї. Коли ж пан трапить ся недобрий, то гірше їм як у каторзї“.
